Як жити далі?

Кажуть, що всі психологічні проблеми йдуть з дитинства, і я не виняток. Останній рік я часто задумуюсь про самогубство, за останні пів року було 3 спроби це зробити, і на жаль або на радість, - невдалі, цього я вже не розумію. Моя мати все моє життя звинувачувала мене у всіх негараздах, дуже часто виганяла з домівки, і крайньою точкою став останній випадок, коли просто негативна реакція з боку стала приводом для чергового «вигону». Сил моїх терпіти вже не було і я знайшла квартиру, живу одна, згодом з нею я налагодила відносини, але жити разом вже не буду. Ще одна моя незагоєна рана - це мої відносини у 6 років. Пройшло вже 2 місяця з розставання, з ініціативи хлопця, але з кожним днем пітьма і самотність поглинає мене все більше і більше. Цю людину я і досі кохаю, вважаю самою рідною, бо більше крім цієї людини в мене нікого немає. Намагалась повернути, але у відповідь - блокування і тишина, тишина яка мене вбиває із середини. Не має бажання щось робити, до чогось прагнути, з кимось спілкуватися чи заводити нові знайомства, всі мрії забрала війна (вчилась в авіації), таке відчуття, що всі йдуть далі крім мене. Я така людина, що до останнього бачу і виділяю в людях тільки хороше, але у відповідь отримую тільки цинічні вчинки, які завдають мені біль. Звернутись до спеціалістів у мене немає фінансової можливості, але і робити щось із собою, я зареклася, більше не буду. І ось питання - що робити в цій ситуації, якщо від мене відвертаються найрідніші, як справлятись з думками? ставати цинічною або бути собою?