Перфекционізм і біль від власної меншовартості.

Вітаю, шановні спеціалісти порталу! В мене, як я уже розібралась, нарцисична травма з дитинства, підкріплена дорослим життям: я не можу щось робити погано. Я маю все робити якнайкраще. Навіть те, в чому мало досвіду, а тим більш те, в чому досвіду багато. Якщо я не зробила щось ідеально, я себе знищую через булімію, оніхофагію, розхламлення, інші форми аутоагресії. Мене просто з’їдає почуття провини і сорому, а також нікчемності мого життя. Нещодавно був яскравий приклад. Я все своє життя думала, що маю певну здібність, навіть згодом почала розуміти, що можна це назвати талантом. Я присвятила розвитку цієї здібності 20 років. Зокрема плідно працюю останні 10 років. І от я даю результат своєї роботи на ознайомлення своєму чоловікові, який знається на предметі. Я роблю це з острахом, бо він суворий критик. І він каже: це хрінь повна, я розчарований, як таке розумна, як ти, могла це зробити, тобі ще працювати і працювати, це не можна нікому показувати… Боже, зараз згадую його слова, і мене наче кип‘ятком обливають з голови до ніг. Я нікчема. Все життя я думала, що хоч щось я вмію, проте це виявилося пустим місцем. Весь день я проридала від відчуття того, що я жалюгідна, що ні на що не здатна, і якщо те, в що я вкладаю гігантську кількість своїх сил таке жахливе на виході, то що ж казати про все інше, чим я займаюсь. В мене з‘явились думки про те, що моє життя нічого не варте ( батьків, родичів, друзів у мене немає, є чоловік, робота і хоббі, які чоловік майже знищив своєю критикою) Колись я думала, що вмію малювати, але він так критикував все, що я роблю, що мені стало страшно малювати. Він так робить, бо бачить в моїй діяльності комерційну успішність і хоче зробити продукт якомога більш відповідним до вимог цільової аудиторії. А мені це боляче, бо я туди вкладаю свою душу, свій біль, все, чим я живу, і коли він це знецінює, то я відчуваю, наче частина мене перестає існувати. Я розумію, що це мій перфекціонізм, але не можу з цим впоратись…Дякую всім заздалегідь)