Межі у вихованні дітей

Добрий день. Допоможіть, будь ласка, розібратися як реагувати в такій ситуації і чи можливо домовитися без конфлікту та погіршення родинних стосунків.

Ми зараз живемо дуже далеко від школи. Автобусів в місті немає і з таксі теж проблематично. Водійських прав та авто в мене зараз ще нема. Щоб мені з дітьми було легше дістатись до школи чоловік підвозить нас до дому своєї сестри коли він їде на роботу — до початку навчання в дітей ще десь 1,5 години часу. Ми за цей час вдома в чоловікової сестри снідаємо (беру підготовлені сніданки з дому), причісуємось, чистимо зуби, наносимо крем, тощо. І звісно спілкуємося з чоловіковою сестрою. З практичної сторони мені це зручно, тому що інакше іти пішки з дітьми довго і важко, вони перевтомлюються і я теж, винайняти житло ближче до школи поки що немає грошей. Але з психологічної сторони мені це важко. Я помічаю що чоловікова сестра чим далі більше мене критикує, ніби в жартівливому чи дбайливому тоні, але суть та ж. Також ще більше мене турбує що вона почала прискіпуватися до дітей. На місці дітей я б від такого її ставлення відчувала себе не такою, ненормальною, недостатньою. Суть її претензій полягає в тому що на її думку мої діти недостатньо самостійні для їхнього віку і що я занадто піклуюся про них. З якогось боку я з цим згодна — було б непогано розвивати навички більшої самостійності у дітей. Над цим я працюю, проте я не ідеальна і обставини не ідеальні, для того щоб чомусь новому навчати дітей потрібен також ресурс і не завжди він є. Але в цілому від сторонньої людини, хоч це і родичка дітей та чоловіка, мені б не хотілося чути такі зауваження, тому що вони ставлять мене в підпорядковане становище, я почуваюся приниженою, змушеною виправдовуватися, тощо.