Чи дійсно реально перейти з тривожної привʼязаності до безпечної?

Доброго.
Це питання хвилює мене давно.
У мене досить негативний досвід близьких стосунків. Зараз проходжу розлучення, були разом майже 9 років. Дуже нелегко, бо чоловік не хоче відпускати: вмовляє, тисне, проходу не дає, намагається повернути.
Хоча коли в шлюбі були, то міг не розмовляти зі мною тижнями. Шлюб був невдалий загалом.
За кілька років до шлюбу була в вбьюзивних стосунках. Там хлопець критикував, принижував, тягнув з мене гроші на свій ремонт. А як завершили ремонт, то сказав- не хочу одружитися, ти не хазяйновита і неврівноважена.
Було ще пару коротких невдалих романів (такі, що ті хлопці наче не просто хотіли покинути, а знищити), і невзаємні закоханності.
Класично психологи питають за дитинство - то… скажу так - найкраще в моєму дитинстві те, що воно закінчилось.
Загалом, я мала в житті всі відомі види насильства. Безпеки в близьких стосунках не відчувала.
Але не все так погано. Вважаю, що я не можу жалітися на життя, бо не дивлячись на все, у мене:
Є красива класна донечка. Хоч і нерви мені робить дай Боже, але я дуже люблю її. Вважаю наші стосунки з нею своїми найкращими з близьких.
Хороше здоровʼя. Настільки , що панічки, і підвищена тривожність не змогли його зруйнувати.
Я хороший спеціаліст в своїй області, і зараз росту. Є можливості карʼєрного зростання.
У мене були хороші вірні друзі. Нажаль, зараз ми в різних країнах, вони далеко. Але на місці є багато приятелів.

Я зверталася пару раз з питанням - наскільки може потягнути терапія. Мені відповідали , що такий важкий випадок - може і 5-10 років. Ніхто не гарантує результат. Це, якщо чесно, мене напрягає.
Наразі я вибрала - бути самою, стосунків не шукаю.
Хоча це важко, бо бачу що чоловік не відчепиться від мене.