Як відпустити ненависть до матері

Доброго дня! Порадьте, будь ласка, вправи як відпустити образу на маму.
Мені 31, я можна сказати втікла з дому в 19, ми майже не спілкуємося, тобто фізично я сепарована, матеріально теж (вона завжди економила гроші на моїх потребах, і повністю припинила витрачати гроші на мене після закінчення школи), емоційно щось пішло не так.
У мене не було мами як підтримуючої дорослої фігури в дитинстві, вона була весь час жалілася мені на життя щоб я її втішала і підтримувала, ніби я доросла, а вона дитина. Коли народилася молодша сестра (мені було 12 років), все погіршилося вона звалила на мене всі обов'язки по догляду за дитиною, домашнім господарством, і почала ходити в церкву з дуже суворими правилами, ближче до секти, мені теж доводилося туди ходити. Взагалі життя з 12 до 19 років вона в мене вкрала, все що в мене було це школа, догляд за сестрою, хатні справи, церква (зібрання були 6-7 днів на тиждень по 3-5 годин, я намагалася залишитися дома з сестрою і їздити туди 3-4 рази на тиждень, по можливості), і постійні скандали з її боку, вона зривала на мені злість за своє невдале життя.
В мене купа хронічних хвороб тому що вона не давала змоги вчасно дійти до лікаря (радила молитися про зцілення/стоматолог це дуже дорого, потерпи), коротше знущалася як могла.
Я знаю що вона така яка є, і від моїх почуттів їй ні холодно ні жарко, я б хотіла якось відпустити цей біль який поглинає мене з середини. На жаль, час не допоміг.
Я знаю що це смішно в моєму віці, але я досі звинувачую її у проблемах які були навіть після того як я від неї з'їхала (я працювала без вихідних декілька років щоб вистачило на оренду, оплату стоматології та навчання, потім звалилася в депресію з якої не можу вийти досі).
Я пробувала з нею поговорити на цю тему (мені було десь 24), вона сказала що нічого не пам'ятає і такого не могло бути, після цього ми спілкувалися декілька разів (у мене була доброякісна пухлина, не вистачало грошей на операцію, як завжди ця скотина пообіцяла молитовну підтримку, я вже прямо сказала що не можу заплатити молитвою хірургу, на що отримала тишу), не те щоб я сильно на щось розраховувала, просто ситуація була безвихідна, ну і коли почалася війна бо я розуміла що сестру без мами вивезти не зможу, доводилося організовувати їх виїзд і спілкуватися).
Десь до 6,5 років ми жили разом з дідусем і бабусею, вони зі мною гралися, читали книги і були джерелом щасливих моментів дитинства.