відношення з чоловіком

всім привіт
Дуже тяжка тема для мене.
Мені 51, чоловік молодший за мене. Це другий шлюб. Я - говорлива, іноді можу якось прикрашати свої розмови, бачу якісь зміни, які ще тільки у повітрі, можливо тому, що емоційна. Чоловік скоріш весь у собі, дуже сконцентрований на чіткості деталей. при всяких розмовах іде непорозуміння (прийшла в магазин десь у пів другої години, чи все ж такі 13:50? скажу , що прийшла до контори, а в нього питання, чого ти так сказала, ти ж була на машині? Тобто контроль постійний, мені, навіть , здається, що він вишукує якісь неблагонадійні дії з мого боку.
Треба зазначити, що наші стосунки почалися на тлі зради мого першого чоловіка. Стосунки перейшли у щось більше і згодом ми побралися, в нас народилася дитина (яка була жаданою). Тепер він кожен раз мені каже, що якщо був прецендент зі зрадою, то ніщо мене не зупинить. Тобто, я розумію, що проблема у недовірі, але як справитися з цим? Моя поведінка бездоганна. а фраза, що я не хочу бути рогоносієм - звучить постійно. До того ж, після розмов про довіру, про те, що все гаразд між нами і немає приводу для таких думок, все рівно іде прокручування моїх фраз, моїх висловів, крім того, це проходить на більш фізичному рівні: немає близкості, або вона дуже напряжна, немає спокою, якісь дії з його боку не дуже адекватні. Коли говорю, що я просто така, немає ніякого злого умисла, у відповідь - це вже питання... І вссе так розкачується, що жах. Потім, начебто, настає тиша, а згодом - все те саме...Він перешов на образи, знецінення, звинувачення, час від часу скандали, розбір польоту, почуваюся себе винною, прошу вибачення постійно, хоча вже не розумію за що. Прошу вибачення лише задля того, щоб він заспокоївся, але це нанадового. Почав вживати неконтрольовано алкоголь, після цього стає агресивним, нервовим, хоча раніше, навпаки, після свят та під час свят був дуже лагідним.
Після останніх образ вирішила пійти. Домовилась із мамою, тас казала йому та йоо батькам (бо живемо із ними). Йому начебто все одно. Казав одне й те саме - це твоє рішення, тобі за нього і відповідати, але якщо ти хочеш змін моїх на краще, то не чекай, тому що змінитися треба тобі, ти у всьому винна.... Батьки та родичі були, звісно, розчавлені такою новиною. Вони мене благали не йти, а він через декілька днів сказав, що якщо Я хочу, то можемо спробувати якось все узгодити.
Записалися, звісно, на консультацію психолога, але мені здвється, що все марно, бо я вже не бачу в ньому чоловіка, а бачу капризну дитину, якій все погано, а він не поважає мене і не приймає до уваги, що у мене теж, як і у нього, є потреби та бажання...
Як Ви вважаєте, чи зможемо ми все ж таки налогодити стосунки?