Я — емоційний урод?

Шановні психологи,

я завжди була спокійною, виваженою люблячою людиною, залежною від думки інших. В нашій сімї все мало бути пристойно, інакше що скажуть люди?

Три роки тому, мене покинула близька людина. Покинула жорстоко спочатку переставши зі мною розмовляти, тероризуючи, потім кричучи, що я заважаю їй жити, оскільки у нього вже була нова пасія. Весь цей час цього жаху(3 місяці ми ще жили разом) я немовби впала в кому. Стала абсолютною жертвою, боялась сказати щось не те, зробити щось не те, порідше бути вдома, щоб не конфліктувати, боятися всього. Коли ми нарешті розїхалися я дійшла вже до ручки. На роботі намагалась триматись зі всіх сил, а то звільнять, і взагалі що про мене подумають люди. Водночас боялась виходити на вулицю, щоб десь їх не побачити, постійні істерики на самоті, бажання перестати жити, щоб ця біль пройшла.

Тоді щось зламалось в мені, з мене пішло життя, немовби перегоріла лампочка. Я просто стала тінню тої сильної людини якою я була.


З того часу пройшло 3 роки як у тумані, я постійно повертаюсь до тієї ситуації. Я недавно зрозуміла, що я просто живий труп. У мене таке враження, що я загубила всі позитивні емоції, не можу радіти, не можу сміятися відкрито і щиро, не можу пригадати як це когось любити. Як робот говорю і роблю те, що треба робити(обнімати рідних, говорити приємні слова, посміхатися), тому що так треба, при цьому нічого не відчуваю. Відчуваю тільки розчарування, страх, біль, образу, безпеку(коли я одна), розпач. Боюсь,боюсь всього.

Я точно знаю, що хочу прокинутись від цього жаху і жити. Я хочу знову вдихнути життя в це бездиханне тіло.

Що зі мною? Що треба робити, щоб повернути себе до життя? Чи лікується взагалі такий стан? Скільки часу потрібно, щоб оживити мене, хоча б до нормального життя, а не безглуздого існування? Чи можливе лікування за допомогою Skype терапії, оскільки на очну консультацію я не зважусь?

Надіюсь на ваші поради.
Оксана