Кохання

Неможу зібратись з думками шо я насправді зараз хочу

Зустрічаюся з хлопцем 2 з половиною роки, ще з самого початку у нас з'явилася звичка засинати разом по відео виклику, і так само десь з того ж часу ми почали убаюкувати одне одного (як мама дитину коли вона засинає промовляє "чшшш", 2-3 місяці тому ще додалося мугикання ніби колискова просто без слів, і так кілька хвилин поки партнер чи я не заснемо (по черзі, в якісь дні це роблю я, а в якісь він) ) Ніколи не було через цю дію якихось проблем чи конфліктів, але зараз я задумалася чому ми взагалі це робимо, чому почали і чому це так заспокоює і допомагає швидко заснути, я взагалі не пам'ятаю як ми почали це робити, але от таке майже кожну ніч. Також немає проблеми щоб заснути самій без цього убаюкування (чи без телефонного дзвінка), але все одно цікаво що це за традиція така, ні в кого зі знайомих й подібного не було й не змогла найти про це жодної інформації в інтернеті. Також якось ніби дивно якщо так подумати, бо нормально коли так роблять батьки дитині, але не впевнена що в романтичних стосунках це теж нормально. Звичайно кожна пара сама вирішує для себе що їй нормально та комфортно, а що ні, але все ж. Також варто відмітити що миніколи не виконуємо роль мами чи тата в стосунках, окрім цього убаюкування перед сном. Буду вдячна почути думку спеціалістів про мою ситуацію❤

Привіт. Я доросла людина в якої є своє реальне життя, сім'я, відповідальність.

Але я не можу забути, не думати, відпустити один момент. Одного разу я зустріла чоловіка, в якого сильно закохалась. Це напевно найсильніше почуття в моєму житті.

А ще це повне співпадіння на рівні тіла, фізіології – це єдиний чоловік який мені фізично був повністю приємним. Ні з ким іншим такого ніколи не було. Мені повністю приємно і комфортно все на рівні тілесності – його зовнішність, фігура, який він на дотик, запах, його голос, як він рухається. Мені повністю все в ньому приємне. І це єдиний чоловік, чиї дотики не викликали в мене дискомфорту, напруження, огиди, на відміну від інших чоловіків. Єдиний з ким фізично поруч я могла просто розслабитися, мені не треба було захищатися, відсторонюватися, я могла просто отримувати задоволення від кожної секунди присутності поряд.

Так само і в спілкуванні, я могла з ним бути відвертою, бути собою, я відчувала розуміння, справжнє, глибинне. Ніби в нас дійсно був повний психологічний контакт.

Але є нюанс. Доходячи до піку близькості він враз все обривав, повертався стіною. Наприклад коли це відверта розмова, максимальний душевний контакт, порозуміння з півслова, і раптом ніби спрацьовує тумблер і він відштовхує, відсторонюється. Я думаю що цей момент це теж гачечки, за які я чіпляюся. А були б здорові стосунки, то не було б такої сильної закоханості, магнетизму.

Не спілкуємося рік. Подумую, що якби знала, що потрібна йому, то усе зробила б щоб бути з ним.
А розумом розумію, що може бути різне, розчарування і тд. І раптом згасне вся любов, тим паче що більше схоже на захоплення, пристрасть.
Разом з тим думаю, а може це і є моя справжня любов і я була б щаслива з ним. Не знаю. Навряд чи. Але дуже тягне до нього.

В мене сім'я і своя відповідальність. Він раніше був одружений, зараз в стосунках з іншою жінкою.
Я не щаслива в своєму житті. Про нього думаю майже щодня, але розумію що він, думки про нього – це зараз не про реальне життя зважаючи на обставини.
А от чи варто міняти обставини зі своєї сторони, щоб дати хоч шанс чомусь бути між нами? Відколи я його знаю, ми обоє були в стосунках з іншими. І просто не було шансу щоб щось склалося. Але не знаю чи склалося б, якби обставини були кращими. Чи можу я бути щаслива в стосунках?