Подростки

Я ненавижу всех и все. Моя семья это семья большинства людей. Мой отец военный тепер, и он очень агрессивный стал, я не вывожу его. Мать обычная, работают на двух работах чтобы обеспечить меня и сестру(8лет) она всегда тянула семью, а он по мелочи. Они срались всегда и всегда пиздец как жестко невыносимо. После того как отец ушел в армию(в 2023) я случайно заметила что мать общается с другими мужчинами, и встречается с ними. Меня вывод из себя, мне она противная, для меня это очень дико и я готова устраивать истерики по этому поводу. Но я смолчала, смолчала так что это меня стало удушивать и я не переносила это все никак. Отец стал приезжать домой на пару дней и опять нахуй соры крики это невыносимо. Маме нужна операция которая дорого стоит, он вчера ей написал что хочет развод и чтобы она мне не говорила. Я хочу вскрыть вены, нам и так из-за долгов мамы каждый день названивают так тут еще такие проблемы. Я ненавижу их всех до последних кончиков пальцев, я ненавижу свою жизнь за все что в ней присутствует. Я ненавижу других людей ведь у них все хорошо. Я не вывезу этого всего никак. Я пыталась сделать хоть что-то, порекомендовать отцу психолога чтобы он не был таким агрессивным но нет. Я перехватываю это все и так же отношусь к друзьям, это меня убивает. Я на полном серьезе хочу покончить жизнь. У меня в голове уйма желаний сломать себе что-то. Я хочу переносить физическую боль а не моральную. Я социофоб и не доверяю никому. У меня есть лишь единственное что меня оставляет это собака, это единственное что мне дорого. Думаю если с ним что-то случиться то я не стану откладывать желание покончить жизнь. Я зависима от собаки потому что это единственное что у меня есть. Что мне делать ?

Моєму синові 11 років. Я забрала у нього телефон.. бо він в ігри і в телефоні сидить дуже довго.. він на мене накинувся з кулаками і дуже сильно ударив в спину, сильно руку зжимав і кричав віддай. Я звісно дуже розплакалася, і мій чоловік зовсім не допоміг.. а говорив тільки, я сама спровокувала сина.

добрий вечір. через повномасштабне вторгнення останні 3 роки я навчаюсь онлайн. навчатись з кожним днем вже важче і важче і на сьогоднішній день я майже не навчаюсь. я у 10 класі, а здається що мій запас знань перестав поповнюватися ще у 7 класі. я хочу навчатися, але я роблю все можливе аби не вчитися. у мене купа вільного часу, я цілий день, 24 на 7, сиджу вдома, ні з ким не спілкуюсь і дивлюсь ютуб. але не вчусь. я думала про це, про можливі(ну, це реальні причини які завважають, але може я щось собі додумую?..)причини. от до яких висновків я дійшла:
1. mені cтpaшнo нaвчaтиcя, бo я poзуmію яkий oб'єm інфopmaції mені тpебa вивчити щoб poзуmіти теmи яkі я зapaз вивчaю. mені cтpaшнo, я не xoчу.
2. мені страшно навчатися, бо я розумію який об'єм інформації мені треба вивчити щоб розуміти теми які я зараз вивчаю. мені страшно, я не хочу.
3. раніше навчалась без проблем, отримувала гарні оцінки і знала матеріал з уроків. все було чудово. але коли теми стали складніше і у мене не виходило з першого разу, я здавалася(здаюся).
4. емоційні перепади? ми втроє живимо разом з моменту повномаштабного вторгнення і.. це було... мм. не дуже. тільки пару місяців тому, на початку осені 2023, ми трохи примирились і сварки були не так часто. моя сім'я класна . я люблю їх, вони піклуються про мене. мама взагалі робить все можливе для нашого з сестрою комфорту. але сварки були кожен день і це дуже вимотувало в емоційному плані. і зараз так же. сварки забирають бажання робити і спілкуватися. я маю тільки одну подругу, ми не спілкуємось кожен день. але ці непорозуміння... я не хочу ні з ким спілкуватися, хочу поїхати кудись далеко-далеко. туди де мене ніхто не знає, не чіпає, де я нікого не знаю. побути на самоті.
я навіть придумала, коли я виросту і у мене буде своя квартира, я візьму двохповерхове ліжко, завішу перший поверх ковдрами, щоб ніхто не бачив що у середині, і буду там сидіти, наче кріт. чи невеличку шафу де я буду сидіти. навіть коли у квартирі буду тільки і тільки я.
5. я стільки разів називала себе дурепою що тепер сама вірю у це.
от... я розумію що провину за мої неуспіхи несу тільки я і нікого не маю звинувачувати. і я розумію що я могла б погуглити ці питання, сама знайти відповіді. і я це робила. мм. не зважайте я просто... мм. так от.. чи можете ви, будь ласка, допомогти мені, дивлячись на мою ситуацію? в плані порадами.. що робити, щоб повернутися до навчання і налагодити самодисципліну. я б була щиро вдячна. гарного вечора!