Як вчити уроки з гіперактивною дитиною?

«Сиди тихо!» або просто «Сядь!»
«Не вертися!», «Не відволікайся!», «Не галасуй!» – скільки таких зауважень за шкільний день чує звичайний активний школяр, а вже гіперактивний – і того більше…

Для дитини з синдромом гіперактивності та дефіцитом уваги (СДУГ) у процесі навчання основною проблемою може стати саме постійні зауваження з боку вчителя, а вдома ще й рідні зовсім не раді зауваженням у його щоденнику… Ось і виходить, що навчання перетворюється на зло, яке псує стосунки з улюбленими мамою і татом, а оскільки від цього навчання нікуди не дітися, то зло це неминуче…

Хіба б ви з задоволенням ходили на роботу, де важко, усе зрозуміле і постійно лають?

Тут хочеться згадати прислів’я: «Навіть дитина може привести коня до водопою, але й сто чоловіків не змусять його пити, якщо він не відчуває спраги»… Так і з навчанням – губиться мотивація, бажання і сенс навчання, через негативні оцінки знижується самооцінка і підвищується тривожність та агресія.

Що ж робити?

Полегшити шкільне життя своїй гіперактивній дитині можуть батьки, допомагаючи їй впоратися з домашнім завданням. Звісно, у навчанні такої дитини є певні тонкощі.

Мова – дуже енергомістка функціональна система. Якщо мама знає, що дитина слабенька, що в неї є проблеми, наприклад, з увагою, посидючістю, мовленням, – не варто їй влаштовувати зайві стресові впливи.

Коли в школі починається друга мова, у дитини з’являються додаткові складнощі, які можуть проявитися зовсім не в оцінках з нового предмету: раптом погіршується успішність, дитина починає робити більше помилок у інших предметах – а батьки й учителі цього можуть і не помітити. Дитині просто не вистачає енергії на все відразу!

До дітей треба ставитися дбайливо. Власне честолюбство варто зіставити зі здоров’ям дитини: потягне вона чи ні. Якщо дитина каже: «Не піду на англійську, не хочу і не буду нею займатися» – до цього варто прислухатися: у неї на це немає сил!

Якщо дитина починає відмовлятися від занять, починає хворіти, не хоче йти до школи – це означає, що вона не просто не хоче: вона не може. На жаль, зараз хвороба – єдина легальна можливість для дитини відпочити від перевантажень. Якщо дитина починає цією можливістю активно користуватися, значить, треба переглянути її режим роботи.

Як би банально це не звучало, такій дитині дуже важливий режим, тобто чіткий розклад, який дотримується з дня в день. Це дає дитині відчуття стабільності, впевненості, а її нервовій системі – можливість набирати ресурс для наступного трудового дня.

Чудово буде, якщо ви складете свій режим разом, усією сім’єю, постаравшись вислухати думку кожного.

Вранці – хоча б контрастне вмивання, масаж вушок і розтирання долоньок, після шкільних занять – прогулянка на свіжому повітрі, і частіше провітрюйте приміщення – нервова система потребує великої кількості кисню!!!

Оскільки такі діти часто дуже неуважні, спочатку всю роль організуючої ланки дорослий бере на себе, і з часом навчання дитини поступово «передає» їй відповідальність за власні дії. Наприклад, збираємося ввечері до школи – «А що ти завтра вдягнеш? А куди це треба покласти, щоб уранці можна було швидко знайти? А які завтра в тебе уроки (дивимося в щоденник і проговорюємо всі свої дії – беремо таку-то зошит, такий-то підручник) і т.д.»

Безпосередньо виконання домашніх завдань ділимо на кілька підходів – спочатку ви оцінюєте, скільки всього задано, і ділите це на частини приблизно по 10-15 хвилин і такі ж перерви. Причому під час перерви дитина не біжить дивитися телевізор або грати на комп’ютері, а разом з вами може робити невелику зарядку (потягнутися вгору, у боки, зробити м’які кругові оберти головою, підняти й опустити плечі, пройтися на руках (ви тримаєте за ноги) кімнатою), розповісти вам про минулий шкільний день, показати малюнки-вироби, помріяти про вихідні тощо.

Інтервали виконання уроків можна змінювати, судячи зі стану дитини – стомилася, почала більше ворушитися й відволікатися – зробили перерву, сидить спокійно, без напруги – продовжуємо займатися. Коли стомиться – обов’язково похваліть, що писала палички не 10, а цілих 11 хвилин!!!

До речі, про похвалу – щира похвала дитині потрібна їй, як вітаміни! Причому бажано, щоб вона була конструктивною – такої ніколи не буває багато. Це коли хвалиш не просто так, а обов’язково вказати за що – «Чудова оця паличка у літери», «У цьому місці дуже акуратно», «Сьогодні – набагато швидше, ніж учора», «Ти дуже старався, вивчив цілий вірш!!!».

І хай поки вірш складається з чотирьох коротеньких рядків, а вам довелося теж дуже постаратися, щоб знайти більш-менш «пристойне» місце в його каші з гачків – похваліть його сьогоднішнього, як він виріс порівняно з позавчора!!! Покажіть дитині, що вона росте, розвивається, і ви помічаєте й цінуєте її зусилля – ще минулого тижня всі цифри «три» були написані дзеркально, а тепер трапляються і правильні!

Любити – просто так, різного, просто за те, що вона є, але хвалити – по суті. Тоді й менше потреби в дитини привертати увагу дорослих «поганою» поведінкою, адже і так батьки бачать і цінують її зусилля!!!

А ще ігри – завдяки емоційному залученню дитина краще засвоїть матеріал. Наприклад, склад слова допоможе вчити «Балда» (Виселиця); котячи один одному по підлозі невеликий м’ячик, називаємо слова на певну літеру, гра в рими – веселі-смішні записуємо на пам’ять у зошит. Дуже корисна гра «чорне і біле не купувати, а ні так не говорити» – у ігровій формі вчить дитину контролювати себе, розвиває увагу. Добрі рухливі ігри – «Хованки», «Замри-відомри» (після одного плеску бігаємо, після двох – замираємо). Ігор має бути багато, різних – спочатку спробувати, підійде – не підійде, сподобалася – граємо, ні – запропонуємо через місяць.

Пам’ятаєте картину «Знову двійка»? Якщо вдома дитину чекають очі рідних, повні докору, навряд чи їй захочеться йти в цю школу.

І ще – дорогі батьки, згадайте, будь ласка, навіщо ви ходили до школи в першому класі, що вам там подобалося, а що ні, що заважало і що допомогло вам учитися… Цілком можливо, що це допоможе вам краще зрозуміти ті складнощі, які трапляються на шляху вашої дитини.

Удачі вам!!!