Формування емоційної та комунікативної грамотності педагогів та дітей

Конфлікт – це сутичка протилежно спрямованих цілей, інтересів, думок, позицій або поглядів опонентів. В основі будь – якого конфлікту лежить ситуація, яка містить протилежні позиції, цілі, неспівпадіння  інтересів, прагнень чи бажань опонентів.

Психолог шукає причини виникнення, динаміку та наслідки і знаходить засоби урегулювання конфлікту. Розглядає конфлікт, як поняття, що стосується людини, її поведінки та взаємодії людей як таких. Звертається увага не на відношення між людськими уявленнями та судженнями, а на поведінку людей при ситуації неспівпадіння їхніх уявлень та суджень.

Загалом конфлікт не є негативним явищем, конфлікт – це вже поштовх для вирішення певних непорозумінь, а також і сам процес їх вирішення.

Якщо людину щось не влаштовує, спочатку можна спробувати змінити себе, своє ставлення до ситуації, свою поведінку, і тоді вже зміниться все навкруги.

В голові кожної особистості є своя «картинка», певний образ чи результат, який ми очікуємо від іншої сторони. І коли ці «картинки» не співпадають, ми бачимо результат – зіткнення, тобто, конфлікт. Добре коли конфлікт є конструктивним, але зазвичай, ми не вміємо виражати свої думки та емоції правильно, тому часто вислови опонента сприймаємо особисто і агресивно – і врешті маємо неконструктивний конфлікт.

Шкільний психолог вчить керувати ситуацією в період дозрівання, протікання, упередження конфлікту та при необхідності провокування, а також керування самим конфліктом та знаходити засоби його вирішення. Регульований конфлікт сприяє підвищенню психологічної культури та стабільності психіки людини.

Проводячи тренінги з педагогічним колективом, я як керівник групи намагалася за допомогою вправ з гештальт–терапії навчити учасників правильно висловлювати свої емоції на рівні вчитель – вчитель. Наша група була різновіковою, у кожного був свій погляд, думки та емоції на різні ситуації. Група працювала за правилами: рівний – рівному; безоціночне ставлення; довіра; тут і тепер тощо.

   Учасникам дуже важко було висловити свої негативні емоції стосовно іншого, тому що слова та почуття, які адресувалися іншій людині, сприймалися нею як критика. Приклад виконання вправи: «Інно Вікторівно, мене обурює, коли ви розмовляєте підвищеним тоном!» Опонент: «Я розмовляю так, як вважаю за потрібне!».

Згодом учасник усвідомив, що це його особисте почуття. І що дратується він саме на себе, адже не дозволяє собі підвищувати голос на інших і підвищувати голос взагалі за будь–яких обставин. І, згадуючи своє дитинство, він говорить про образ вітчима, який постійно розмовляв голосно.

При правильному висловлюванні своїх почуттів та емоцій ми не викликаємо агресії у інших, і це тому, що ми говоримо про себе і свої почуття, а не звинувачуємо інших.

Наприклад: «Я дратуюся, коли чую голосну розмову, я був би вдячний, якби ви зверталися особисто до мене трішки тихіше…». Інший член групи: «Звичайно… я спробую». – «Дякую».

Звертається увага не тільки на слова та емоції, які виражаються свідомо, а ще й на емоції підсвідомі – ті які видає тіло: стискання зубів; стискання рук у кулаки; тремтіння тіла; погладжування себе; вдаряння рукою по нозі та інше.

Для виявлення конфліктогенів, стресочинників, суїцидальних тенденцій особистості проводяться відповідна діагностика та здійснюється директивна та недирективна психологічна допомога.

Проводяться тренінги з учнівським колективом на розвиток довіри, де спливають конфлікти в сім’ї, в школі, з однолітками. Всі ці конфлікти взаємопов’язані з навчанням, адже проблеми в сім’ї породжують апатію, агресію, недовіру, учень не йде назустріч учителю, а той, в свою чергу, не бачить видимих причин цього, та інше.

До роботи у групах з розвитку соціальних умінь залучаються діти, які, за педагогічним визначенням, належать до групи «ризику», з попередньою діагностикою особистості за допомогою тестів, психомалюнків тощо.