Апатія, втома, лінощі: як не пропустити симптоми депресії

Депресія та депресивні стани — один із найзагадковіших феноменів сучасності. За даними ВООЗ, 25% населення Європи щороку страждає від її проявів. Люди неоднозначно ставляться до цього поняття: хтось будь-який зіпсований настрій трактує як депресію, а деякі роками перебувають у цьому стані та не вважають його вартим допомоги чи лікування.

Тему депресивних станів, їхніх симптомів та причин ми обговорювали з моїм другом Андрієм Шинкаренком.

Андрій — програміст. Живе в Німеччині, переїхавши з Москви. У 2014 році закінчив другу ступінь навчання гештальт-терапії, але в психології не працює, воліючи використовувати отримані знання та досвід для себе.

Андрій Шинкаренко:

— Як виходить, що людина живе з симптомами депресії і не помічає цього?

Олексій Лемещук:

— Серйозні депресивні симптоми, звісно, неможливо не помітити: повна апатія, тотальна безнадія та нав'язливі думки про самогубство. Але коли переживання виражені менш яскраво, людина може жити з цими відчуттями, не звертаючись по допомогу.

Адже хто не відчував зниженого настрою, зменшення енергійності та падіння активності? Багато хто проходив періоди, коли знижена здатність радіти, отримувати задоволення, відчувати інтерес. Кому не знайоме зниження самооцінки та впевненості в собі? А роздуми про власну марність? Хіба є люди, у яких не бувало днів, коли вони долають себе, злізаючи з ліжка та похмуро волочаться, щоб виконати необхідні справи, замість того, щоб прокидатися з радістю в очікуванні чудового майбутнього дня?

У нашій культурі вкоренилася думка про те, що лінощі — це погано. Стан, який на побутовому рівні називають лінощами, у більшості випадків супроводжує депресивні переживання. Ось і намагаються люди в депресії перебороти себе, змусити жити, впоратися з собою.

Чому люди не помічають симптоми депресії

— Чому ж люди, які страждають від цих переживань, не звертаються по допомогу?

— Справа в тому, що коли людина жила повним життям, відчувала радість, натхнення, інтерес до себе, до інших, до життя і раптом занурилася в депресивні переживання, вона ще може розрізнити, що щось пішло не так. Але коли людина, в основному, живе в депресивній гамі переживань, зрідка виринаючи в гарне самопочуття, то для неї схильність до суму сприймається як норма. Моя клінічна практика показує, що більшість людей, схильних до депресії, живуть у цьому стані з дитинства. І сприймають це як норму, водночас вважаючи, що самі винні в такому стані та мають впоратися з ним самостійно. Просто потрібно взяти себе в руки, перестати нити та бути ганчіркою.

Люди в депресії часто відчувають себе марними, нікому не потрібними. Це також провокує самоізоляцію від можливої допомоги. «Якщо я марний і нікому не потрібний, то хто мені допоможе?» — думає людина в депресії. Найчастіше такі думки та почуття не диференціюються людиною в депресії. Вона просто відчуває суму, пригніченість, невдоволення собою, у серйозних випадках — відразу до себе. І думає: «Як усе це пред'явити фахівцеві? Що я прийду і скажу, що в мене поганий настрій і я не задоволений тим, як проходить моє життя?». Це зупиняє людей, а для мене, як психоаналітика, це дуже вагомий аргумент для того, щоб зацікавитися та почати роботу з цією людиною.

— А чи можна з цим впоратися самостійно?

— Як правило, багато хто знаходить вихід, щоб впоратися з депресією самостійно. Але чи це той вихід? Алкоголь, психостимулюючі препарати, різні залежності (включаючи любовну), трудоголізм. Це порятунок від депресивних переживань. Йдеться, звісно, про несвідомі процеси. Адже людина, яка випиває кілька разів на тиждень, ніколи до кінця не розуміє, що таким чином вона «підправляє» самооцінку, долає відчуття безглуздості та марності.

Психологічні корені депресивних станів

— Але звідки, взагалі, все це виникає? Як формуються такі несвідомі процеси?

— Депресивні переживання можуть народжуватися з певного устрою внутрішнього світу або бути наслідком подій у житті людини. У першому випадку — це депресивні почуття в чистому вигляді, у другому — реакції на те, що вже не повернути (смерть близької людини, втрата бізнесу, розлучення).

Кажучи про депресивність як про особистісну особливість, я думаю, що це має стосунок до переживання втрати любові, яку не так просто усвідомити. Йдеться про раннє дитинство, коли людина сприйняла певну ситуацію так, що явно відчула дефіцит емоційної близькості, любові, розуміння, тепла зі сторони близьких людей. Це призвело до виникнення стійкої глибинної переконаності, що таким, яким він є, його неможливо любити. Надалі це часто призводить до спроб удосконалити себе, щоб довести: «я гідний любові». І справа не в тому, що його ніхто не може любити чи не любить у даний момент, а в тому, що він не може любити сам себе. Людина, часто навіть не розуміючи навіщо, постійно намагається щось у собі змінити. Зазвичай у цьому стані немає відчуття, що це депресія. Навпаки, це тривожне збудження, яке іноді може бути навіть радісним, адже потрібно робити й це, і те. Постійна діяльність, щоб доводити всім — собі та світу, що я хороший.

А якщо удосконалення не дало результату чи людина бачить марність цих спроб, тоді вона впадає в деяку безглуздість, безнадію, а то й у заціпеніння. Саме в такий момент і відчувається депресія, проявляючись у симптомах: апатія, занепад сил, пригніченість, поганий настрій, відчуття туги, відчаю та безглуздості. Це впливає на різні життєві процеси: відсутність сил, проблеми зі сном, зниження апетиту, небажання бачити інших людей.

Два типи внутрішніх переживань при депресії

У роботі з депресіями я помічав два таких внутрішніх переживання. У одному випадку людина відчуває брак чогось. Це брак любові, тепла всередині, любові до себе та любові до світу. Людина не може прийняти теплих почуттів ні з чиєї сторони, тому що в них не вірить, адже її ж не можна любити. Це стан я метафорично назвав «присутність відсутності любові».

У важчих випадках у людини «відсутня присутність» чогось дуже важливого всередині. Коли такі почуття, як брак любові, депресивні переживання (туга, безнадія тощо), бажання емоційної близькості з іншими настільки нестерпні, що людина не відчуває цього браку, ніби взагалі не потребує цього. З такою людиною можна перебувати лише в логіці раціональності, міркувань, дій, а все, що пов'язано з емоційною стороною, просто відрізано. Людина не усвідомлює, що в неї є певний дефіцит, водночас сильно страждаючи від цього. Наповнюючи своє життя різними діями, вона навіть не припускає відсутності цілих пластів того, що робить нас людьми: любові, ніжності, потягу, близькості — усе це виявляється недоступним.

Переконання «мене неможливо любити» та його наслідки

— Це відчуття «мене неможливо любити» є наслідком втрати любові чи навпаки: відчуття втрати любові — наслідок такого переконання?

— Скоріше перший варіант. Коли немовля відчувало з боку близьких теплоту та любов, а потім перестало, то воно починає відчувати, що стало вмістилищем чогось поганого. Воно погане, тому його не люблять. Поступово це почуття міцнішає і навіть стає домінуючим у психіці. Надалі людина таким чином вибудовує стосунки з іншими, щоб отримати докази «я поганий» у реальному житті. Не бачачи свого внеску в руйнування стосунків, він думає, що несподівано від нього хтось відвернувся, доводячи знову, що його не можна любити та з ним не можна дружити.

Як це відбувається? Існує безліч способів, щоб руйнувати стосунки та не розуміти причини. Часті образи, претензії, докори. Або навпаки, підлаштовуватися під партнера, ставати зручним для нього, втрачаючи свою індивідуальність. Не важливо, який спосіб, важливо отримати результат: «мене знову кинули».

— А який механізм цього? Як мозок може вибудовувати такі сценарії, щоб постійно отримувати той самий результат — мене кинули?

— У кожного, хто страждає від браку любові, все дуже індивідуально. Кожен має свій «вшитий» у його несвідоме сценарій стосунків, який призводить до єдиного результату — мене знову кинуть. Немає інших сценаріїв.

Підлаштовуючись під людину, яка йому подобається, він керується тим, що якщо буде виражати себе, свої смаки, погляди, не погоджуватися з чимось, сперечатися, наполягати на своєму, то його кинуть. Але водночас він стає нецікавим іншій людині, просто стаючи відображенням. Виходить, що його дії задля збереження стосунків призводять зовсім до протилежного. Для нього не очевидно, що бути самим собою, навпаки, сприяє міцним тривалим стосункам.

Також можна ображатися на іншу людину, звинувачуючи її в браку любові. Людина не любить сама себе і за допомогою іншого їй потрібно покрити всю любов, якої не було до цього моменту, та нівелювати внутрішню нелюбов до себе. Тому потреба у зовнішній любові сильно підвищена. Будь-яка дія з боку партнера, яка не говорить про пряму любов, сприймається як відторгнення. Він ображається, що йому не присвячують часу стільки, скільки він хоче. Навіть якщо немає словесних докорів, то емоційне напруження для партнера дуже помітне, він відчуває себе не вільним і розуміє, що не може дати стільки любові. Стосунки знову підходять до кінця.

Людина в депресії не обов'язково буде самотньою в реальності. У неї можуть бути тривалі стосунки. Але в таких союзах обидва партнери відчувають самотність та нерозуміння.

Підходи до лікування депресії

— Чи можна це якось вилікувати?

— Так. «Присутність відсутності» — це присутність браку любові до себе. Людина перебуває у важкому внутрішньому стані, їй здається, що нічого неможливо, вона відчуває відчай і здається, що немає жодної надії. Але цей варіант, скоріше, помірно оптимістичний.

А ось варіант «відсутності присутності», коли є лише логіка, і ні про яку любов чи близькість і мови немає, то тут прогноз не такий оптимістичний. Такій людині погано, але вона навіть не знає, у чому справа, тому що не відчуває багатьох емоцій та почуттів.

— А як тоді відбуваються зміни?

— Звісно, в психотерапії не можна змусити депресивну людину полюбити себе. Вона настільки себе не любить, що їй складно сприймати та вирощувати те, що можна взагалі назвати душею. Це дуже довга та важка робота, тому що людині здається, що якщо вона перестане бути жорстокою до себе, її життя зруйнується.

— Жорстокою? Це змушувати себе щось робити?

— Так. Їй здається, що це єдине, що тримає її в житті. Якщо вона перестане бути до себе такою жорстокою та ненависною, то вона кине все та знищить своє життя. Лікування, правда, досить важке, тому що викликає опір. Людині зовсім не очевидно, що якщо перестати себе так сильно змушувати, це може призвести до чогось хорошого.

— Тобто поступово їй показувати? Могу тільки уявити, типу: «Спробуйте себе сьогодні присоромити не 13 разів, а 12».

— Сама людина знаходить варіанти. Ми просто поступово починаємо з нею розглядати її внутрішні процеси, і в результаті знаходяться різні індивідуальні способи для трансформації.

— А як це відчувається в результаті? Тобто, чи можна себе навчити любити так, щоб світ став прекрасним і дивовижним, і перестав бути депресивним?

— Скажи, ти відчуваєш власну душу?

— Гарне запитання. Мені здається, що так.

— В результаті сила цієї душі зростає.

— Звучить як містика.

— Так, психоаналіз дуже схожий на містику, тому що всі глибинні гіпотези дуже метафоричні та довгий час не було жодних підтверджень тому, що це якось працює. Психоаналіз розвивався методом проб і помилок і продовжує розвиватися. Наш концептуальний апарат складається з безлічі різних основ. Їх не можна підтвердити якимись приладами чи чимось іншим. Єдине підтвердження — те, що це все допомагає нашим клієнтам.

— Якщо все спростити, то депресія — це від браку любові до себе?

— Якщо спростити, то всі проблеми від браку любові до себе.

— Це добре. А що тоді таке ця любов, яка вирішує всі проблеми?

— У дусі психоаналізу я краще збережу тут паузу.

— Тобто це для кожного щось своє?

— Так. У роботі з кожною людиною ми відкриваємо це заново.