Ми та горе. Як допомогти близькій людині.

Сьогодні я хочу поговорити з вами про те, що трапляється у нашому житті, але чого ми суєтно обминаємо увагою — «авось, пронесе, мине» — про горе.

Через те, що наше суспільство звикло обминати горе та втрату, відводити погляд від тих, хто сумує, багато хто не знає, як допомогти близькій людині, яка переживає втрату. І коли це трапляється поруч із нами, ми виявляємося безпорадними, навіть попри бажання полегшити біль утрати близькій людині, допомогти їй у горі.

Пропоную торкнутися цієї теми зараз. Для того, щоб, коли трапиться біда з людиною, яка нам не байдужа, ми змогли бути їй корисними.

Розуміння реакцій на горе

Чи доводилося вам бачити, як людина, дізнавшись про важку звістку, побачивши щось жахливе, ніби завмирає? Поза всякою логікою та попри те, що ми знаємо про неї та її звичні реакції, стає байдужою? Замість очікуваних сліз — кам’яна стіна. Ходить із холодним обличчям і на всі спроби заговорити відповідає: «Дякую, у мене все нормально». Займається повсякденними справами, ніби нічого не сталося, або навіть з більшою старанністю, ніж зазвичай. Або мовчки сидить чи лежить, замкнувшись у собі. І навіть, можливо, ображає або відштовхує когось такою своєю холодністю та байдужістю.

Шокова травма: що відбувається

Якщо коли-небудь вам доведеться це побачити, знайте: можливо, прямо у вас на очах людина отримує шокову травму.

Це — коли картина світу, звичного та знайомого людині, змінюється занадто різко. Почуттів та емоцій забагато. І людина не може їх прожити. Непережиті емоції «застигають», капсулюються всередині психіки людини. Віднині і доти, поки їм не буде знайдено вихід, вони перебуватимуть десь усередині. Боліти, як нарив, але, як стара звична біль, не завжди усвідомлюватися.

Це недарма називається шоковою травмою. Разом із непережитими, невідреагованими емоціями — болем утрати, горем від втрати, травмою «відсікається» від здорової особистості частина спогадів, здорових реакцій, усього, що людина раніше любила. І «відгукнутися» це може пізніше нічним жахіттям, денними страхами, депресіями — словом, тим, що ми називаємо ПТСР — посттравматичний стресовий синдром.

І тривати це буде, як було написано вище, поки не буде знайдено вихід непережитим емоціям.

Ось тільки шукати цей вихід краще відразу. У перші години після травми і ви самі можете допомогти своїй близькій людині. А тижні та місяці потому, коли все вже піде глибоко всередину, знадобиться допомога психотерапевта.

Як допомогти близькій людині у горі

Отже, що ви можете зробити, коли бачите людину, «застиглу» від горя, із неприродними реакціями?

Дайте людині можливість прожити свої емоції. І допоможіть їй у цьому. Зараз я розповім, як.

Важливість емоційного вираження

У нас часто прийнято заспокоювати: «Не плач, все мине, все налагодиться, ти це переживеш». А робити цього ні в якому разі не можна. Чим повніше людина у горі відреагує перші емоції: буде плакати (хай навіть дуже сильно), влаштує істерику з биттям посуду, буде кричати, тим легше вона переживе горе.

Наше суспільство боїться сліз і взагалі сильних емоцій. Ми часто через незнання думаємо: «Перестав людина плакати, значить, їй полегшало. Я зробив добру справу». А це, на жаль, не так. >Не полегшало, просто вона загнала важкість углиб, перестала проживати почуття, і зросла ймовірність тяжких наслідків, депресій, шокової травми, ПТСР. Отже, найкраще, що можна зробити, бачачи людину, «застиглу» у горі, — це допомогти їй прорыдатися.

Поговоріть із нею про те, що ви розумієте, як їй погано. Створіть комфортну та безпечну для людини, яка переживає горе, втрату чи утрату обстановку. Знайдіть можливість посидіти вдвох, виявити турботу (це гарне слово — часто ми цю турботу маємо всередині себе, але не виявляємо), запитати, чи не потрібні людині чай чи ковдра, або щось ще. І спробуйте поговорити з нею про її емоції, про те, що трапилося, поцікавитися, хоча б посидіти поруч, зітхаючи та мовчки співчуваючи. Проплачеться, прокричиться — ви зробили добру справу.

Навіть якщо вийде так, що прокричиться на вас — мовляв, ну що ти до мене пристав? — такі реакції варто прощати і — якщо людина вам не байдужа — навіть радіти їм. А не ображатися. Бо насправді вона зараз не на вас кричить — це викид агресії, одна з стадій проживання горя. Значить, ваші зусилля дають результати.

І докладати цих зусиль краще в перші ж години після того, як у близької вам людини трапилася біда і вона «застигла», почала реагувати неприродно. Бажано, до того, як вона засне. Це знизить ймовірність негативних наслідків шокової травми.

Коли потрібна допомога фахівця

Якщо ж трапилося так, що ви не змогли вивести людину, якій хочете допомогти, зі стану окам’янілого горя — а це, правда, буває складно, — то найкраще буде переконати її звернутися по допомогу до хорошого психолога чи психотерапевта.