Як за один день можна двічі послати психолога

Історії з життя психолога

Психолог – жива людина, і, як усі прості смертні, потрапляє у різні життєві історії – іноді кумедні, а іноді майже драматичні. Життя, як говорить Лінор Горалік, завжди вульгарніше від літератури. Один день з життя психолога та його приятелів, побачений без купюр, може розповісти про людські стосунки більше, ніж купа вкритих пилом методичок з людинознавства.

Перша історія: Втрачена гідність та брехня

Ось, наприклад, немолодий чоловік, сімдесят з гаком, пробував клеїти з себе бізнесмена, позичив гроші, не віддав, суд забирає хату. Психологу його по-людськи шкода, він на правах приятеля телефонує потенційному безхатченку і починає активно радити – піди, мов, туди, зроби те, напиши заяву, зустрінься з прокурором. - Я нічого не понімаю, - каже псевдобізнесмен, - я не знаю, як це робить. – Ти гониш, - сердиться психолог, – ти казав, що у тебе купа знайомих – серед мінтів, серед юристів, у прокуратурі. – Нікого нема, - видушує з себе старий. – Але і вибору в тебе немає! - скаженіє психолог. – Я нічого подобного ніколи не робив, у мене не вийде, - упирається старий. – Чорт забирай, перестань скиглити, просто візьми і зроби, - кип'ятиться психолог. - Зваж, старий, ти все життя займався бізнесом, ти маєш із закритими очима знати всі владні коридори. – Я тобі брехав. – Що брехав?? – Що я займався бізнесом. (Тут пауза). Після чого психолог пом’якшується – ну, не так це вже і страшно. Ну, заберуть у тебе хату - так ти можеш до сина у Київ поїхати, у нього ж там квартира двокімнатна. Ти ж йому її купив. Не викине ж він тебе після цього на вулицю! – Немає ні в якому Києві ніякого сина, - здавлено прорікає старий. - І квартири ніякої немає. Мій син – інвалід дитинства. Я розлучився з його матір'ю, вона все життя за ним доглядає, живуть вони тут, у містечку, через пару вулиць. – Але ж ти мені казав!.. - шаленіє психолог. – Я тебе дурив. (Тут знову пауза). Прошу тебе, поможи спасти хату. Ти ж в усьому шариш. – Я не можу, - по складах і з притиском говорить приятель-психолог. - Я у лікарні. Запалення легень. Паскудно мені. Температура і все таке. – Я дам грошей, - викидає старий свою останню карту. Хоча насправді знає, що грошей він точно не дасть. – Ти мене таки не чуєш, - майже стогне психолог. Я прив'язаний до крапельниці. - То йди під три чорти, раз так, - сичить у трубку претендент на звання безхатченка. – То й слава Богу, - зітхає психолог.

Друга історія: Контроль та пошук правди

А ось ще один не першої молодості чоловік, років під сорок, спілкується з жінками по такому сценарію: знайомиться, приводить додому і перше, що робить, розповідає, який він класний пацан, яка він сильно порядна людина і який сильно великий правдолюб, і що його партнерку очікують пекельні випробовування, бо нині перевелися порядні жінки. Але якщо вона витримає ці страшні випробування правдою і ні разу йому не збреше, то значить, що вона його звізда осяйна віднині і навіки, і їх чекає неземне щастя і все таке. Жінка, скоріш за все, легковажно думає – тю, елементарно, оце так мені пощастило. Перша зустріч, як правило, не вирізняється нічим особливим. На другу зустріч жінка приходить у цілковитому піднесенні, зі шматом твердого сиру, запеченою свинячою лопаткою і пляшкою Совіньона у сумці. – Ось, - гордо плескає по шматку м'яса гостя, - найкраще вибрала у себе на роботі. – На якій такій роботі? – повільно і загрозливо схиляє голову набік правдолюбець. – На м'ясокомбінаті… - враз невпевненим голосом мимрить гостя, відчуваючи незрозумілу провину від того, що вона працює на цьому злощасному комбінаті. – А ти ж казала минулого разу, що працюєш бухгалтером, - люто зблискує очима кавалер. – Правильно, бухгалтером, - заїкаючись, підтверджує власну версію володарка запеченої лопатки. І додає – бухгалтером на... м'ясокомбінаті… – А чому ж ти зразу не сказала, що працюєш на м'ясокомбінаті? - звузивши очі, починає заводитись наш правдолюбець і поступово переходить на крик. – Чому ж ти приховала це, га?! – зривається на фальцет шукач правди і розмахує в неї перед очима долонею, рубаючи повітря. – Я тебе виведу на чисту воду, - провадить далі кавалер і, перейшовши раптом на вдавано лагідний тон, запитує уїдливо - а, може, ти зовсім ні на якому м'ясокомбінаті і не працюєш, - розвиває він думку, - може, ти купила цю лопатку сьогодні вранці на базарі, га? – з насолодою мовить новоявлений Шерлок Холмс, примружуючись від задоволення, що спіймав гостю на гарячому. Задихнувшись від абсурдності такої логіки, жінка з відчаєм випалює – та яка тобі різниця, де я взяла м'ясо? А хоч би й на базарі, то що це – злочин який, чи що?? – На що наш кавалер театрально вигукує - ось воно! Я знав, я відчував, що ти така ж брехлива сучка, як і всі інші, - трагічно заломлює руки майстер дедукції. – Купила м'ясо на базарі, а мені брешеш, що працюєш на м'ясокомбінаті. Геть з мого дому! - Жінка втікає. М'ясо, звісно, залишається. Ще залишається сир і пляшка Совіньона. Коли все з'їдено і випито, наш невтомний правдолюбець починає нипати з одного кутка кімнати в інший, тоді дзвонить до знайомого психолога і солодким голосом випущеного на поруки злочинця починає жалітися на життя і жінок і пробує вивідати рецепт, як можна «помиритися» з «тьолкою». Ну, правда, вона брехуха, але може ж можна її якось «перевоспитать»? Психолог, треба сказати, давно просік цю тему, і будучи у той день не зовсім у гуморі (так склалося, що бідолаху встигли послати у першій половині дня) - так от, психолог прямо так і сказав шукачу істини, що, мовляв, скільки його знає, у того всі тьолки – брехухи. І що так не може бути, щоб усі тьолки були брехухами, тому що це суперечить теорії ймовірності і кривій Гауса. А раз такого не може бути, значить, діло все не у тьолках, а в особистості правдошукача. Психолог так і сказав – діло все упирається в тебе, пацан. (не забувайте, що на той час психолог був сильно розстроєний і трохи забув, що з людьми треба поводитись делікатно, а не так, руба). Ну, і звісно, психолога послали вдруге. Що тут скажеш… (с)Арт