Ссоры

Здравствуйте!
У Вас очень непростая ситуация. Похоже, что мама Вас не слышит и не принимает во внимание Ваши чувства. Похоже, что она так устает, что "срывает" свою усталость и неудовлетворенность жизнью на Вас.
Вообще-то детей бить нельзя. И даже есть какие-то законы, по которым можно наказать таких родителей. Но они не работают. И могут даже ухудшить ситуацию (забрать ребенка в детдом - это хуже, чем с мамой). Но напомните об этом маме. Напомните, что Вы человек со своими чувствами и правами, не только обязанностями. И что Вы ее любите. И что другой мамы у Вас не будет. Как и другой дочери у нее.
А что это за человек:

Способ спокойно поговорить не действует, никого на эту тему не слушает. Но есть один человек, которого она могла бы послушать(но это не точно), но он об всём этом не знает, и я не сильно хочу это выносить вне дома.

Почему не хотите попросить помощи? Может стать хуже? Или хотите, чтоб все думали, что у Вас с мамой нормальные отношения? Но они же не нормальные! А вдруг они наладятся, если Вам помогут? В школе есть социальный работник и психолог. Он может поговорить с Вашей мамой, если Вы к нему обратитесь. Спросите маму, хочет ли она поговорить не с Вами напрямую, а через них?
Мне было больно, когда я читала ваши слова:

я люблю её, очень, но когда, после ссоры я прихожу мирится, и говорю, что люблю её, она даже не обращает на меня внимание , на вопрос любит ли она меня, или говорит что нет, или говорит: "отстань". Для меня больнее всего эти ответы. Но когда-то, 1-2 года назад, она говорила, что любит

Вам очень важно чувствовать, что она Вас любит. А она не говорит этого... не умеет проявлять любовь и заботу. Может, сама не видела их в своей жизни?
И я не знаю, как повлиять на Вашу маму. Разве что продолжать напоминать ей, что вы с ней - самые близкие друг другу люди на земле. И что дело не в ложках или грязи. Что Вы нуждаетесь в ее поддержке. А она наверное нуждается в Вас. И что Вам грустно. И что Вы хотите не ссорится.
А как происходят Ваши ссоры? Что Вы можете не говорить? Вы пишите:

Она сама по себе очень вспыльчивый человек, а я тоже не очень люблю терпеть.

Когда я не выдерживаю, и повышаю голос, она меня бьёт и кричит,

А Вы можете когда не выдерживаете скандала, начинать повышать голос и кричать : "мама, я тебя люблю!" ? Не на следующий день, а прямо в момент? Что Вам не еда или деньги нужны, а мамины добрые слова? И говорить ей приятное прямо поперек ее упреков? Попробуйте.

Говорила с близкой подругой, у неё что-то похожее, она сказала, что дождаться поступления и забыть(так она хочет сделать, с проблемами в своей семье). Но это ещё год ждать, и терпеть.

Вы совершенно правы. Еще пару лет - и Вы уйдете от мамы во взрослую жизнь.
И как это не банально: " то, что нас не убивает - делает нас сильнее ". Вы точно будете знать, как не хотите жить . И точно - как не будете вести себя со своими детьми. А когда Вы начнете свою жизнь , возможно Ваша мама чуть отдохнет от груза ответственности и тоже станет спокойнее. И у Вас наладятся отношения на другом уровне.
Удачи Вам.

Доброго дня, garadi.
Дуже Вам співчуваю, помітно, що Ваша матір не дає Вам тої уваги і теплоти, якої Ви потребуєте і це боляче.

На следующий день она ругает меня из-за любой мелочи, типа ложка не там где надо, и т.п. Когда я не выдерживаю, и повышаю голос, она меня бьёт и кричит, говорит, что тупая, плохие оценки(это частично правда, не спорю), не убираю(убираю), и только дармоедствую. Грозит запретить есть её еду, и перестать обеспечивать, так как для этого есть папа(который с нами не живёт, но со мной общается) И бьёт меня она почти каждый день. Типа, может взять за волосы и держать, отлупить веником по ногам, или просто ударить по руке.

Від цього опису мені стало ще більш боляче за Вас. Ви маєте право гніватися і виражати будь-які свої переживання конструктивно, адже Ви людина і Вас за це не мають карати. Збоку Вашої матері спостерігається психологічне і фізичне насилля і це жахливо, не терпіть такого ставлення. Якою й б фрустрованою вона не була і як би сильно вона не гнівалася - вона відповідальна сама за своє психологічне благополуччя і дії, вона не має права з Вами так поводитися. Крім цього, вона Ваша матір, опікун, яка повинна дбати про Вас, а не Ви про неї.

Но я люблю её, очень, но когда, после ссоры я прихожу мирится, и говорю, что люблю её, она даже не обращает на меня внимание , на вопрос любит ли она меня, или говорит что нет, или говорит: "отстань".

Помітно, як Ви її дуже любите (Ви навіть написали сюди на форум) і це надзвичайно боляче, коли твою любов не цінують і нічого не дають взамін. Припускаю, що у Вашої матері якісь дуже великі психологічні проблеми, а важкість говорити їй "люблю" спричинена відсутністю внутрішніх ресурсів та її психологічними травмами з дитинства.

Но когда-то, 1-2 года назад, она говорила, что любит.

А що сталося за ці 1-2 роки у Вашій сім'ї? Можливо розлученя батьків?

И я не знаю как прекратить эти ссоры.

Запам'ятайте, що за сварки завжді відповідальні двоє.

Що Ви можете зробити із своїм відсотком відповідальності:
- намагатися уникати контакту з нею (на вулиці, чи, під час карантину, замикатися у своїй кімнаті), більше часу проводити з друзями, читати книжки і займатися саморозвитком. Вам зараз 16 років і у Вас вік становлення ідентичності та пошуку себе. Переключіться на цінність себе та самопізнання, саморозвиток: читайте, дивіться різні лекції, розвивайте свої інтереси, зробіть огляд різних професій і визначіть, ким саме Ви хочете бути, де навчатися і т. д.;

- пам'ятайте, що Ви не можете змінити поведінку іншої людини та покращити її психологічний стан без її бажання, лише вона за це відповідальна. Ваш максимум - це заявляти про свої переживання щодо її стану та поведінки, наприклад: "Мама, за ці останні пів року я помітила, як твій психологічний стан погіршився. Я тебе люблю, ти мені цінна і тому, мені боляче це бачити і я дуже хвилююся. Останнім часом ти почала більше гніватися, твій настрій також поганий і я припускаю, що це якось пов'язано із певними трунощами. Я готова тебе емоційно підтримати і хотіла щоб ти звернулася на консультацію до психолога. Наші стосунки зараз дуже напружені, а я тебе не хочу втрачати". Таким чином, Ви зробите все, що від Вас залежить, водночас, чи прислухається вона до Ваших слів - вирішувати лише Вашій матері.

- Я б рекомендувала Вам поговорити з нею про її нападки та неконструктивне вираження гніву, узгодивши з нею час, день розмови:"Мама, я бачу як ти зараз гніваєшся. Ти маєш право. Я припускаю, що цим гнівом ти намагаєшся мені допомогти та дисциплінувати мене, однак, крім болю мені це нічого не приносить. Я тебе дуже люблю і мені надзвичайно сумно і боляче, коли людина, яку я люблю коричить на мене, обзиває та тягне мене за волосся. Ще раз повторюю, ти маєш право гніватися, однак, будь ласка, роби це конструктивно. Пропоную тобі, що якщо ти на мене гніваєшся то, будь ласка, виходь з кімнати, заспокоюйся, а після цього ми будемо продовжувати нашу розмову. Це є набагато конструктивнішим. Ти погоджуєшся?".

- пам'ятайте найголовніше - не подавляйте в собі гнів, сум, страх. Ви маєте право переживати весь спектр почуттів. Якщо Ви будете їх у собі затримувати, то це лише Вам зашкодить (депресія, невроз, психосоматика, незрозумілі спалахи гніву тощо). Якщо Ви бачите, що Ви дуже гніваєтеся на маму, то замкніться в своїй кімнаті та інтенсивно бийте подушку поки не відчуєте втоми (головне - не пораньте себе). Слабкість - це ознака, що "емоційно очистилися". Також пам'ятайте, що Ви маєте право і повинні давати зворотній зв'язок своїй матері, що Вам не подобається у її поведінці (головне попередньо звільніться від гніву за допомогою вправи, а приклад зверненн поданий нижче);

- більше спілкуйтеся з друзями, розповідайте їм про свої труднощі (це не ганебно, а навпаки, похвально, бо сприяє розвитку психологічної близькості). Чим більше Ви розповідаєте, тим менше це "сидить" у Вас.

Но есть один человек, которого она могла бы послушать(но это не точно), но он об всём этом не знает, и я не сильно хочу это выносить вне дома

Ваш батько знає про те, як ставиться до Вас зараз Ваша матір? Він також відповідальний за Ваше благополуччя і розповісти йому є цілком нормально. Також цілком конструктивним було б розповісти про Вашу ситуацію шкільному психологу.

Говорила с близкой подругой, у неё что-то похожее, она сказала, что дождаться поступления и забыть(так она хочет сделать, с проблемами в своей семье). Но это ещё год ждать, и терпеть.

В дечому з Вашою подругою я погоджуюся. Вам 100 % потрібно вступати в інше місто для того, щоб вийти із цієї нездорової, травматичної атмосфери у сім'ї. Однак про "забути" не так все просто. У Вас є багато психологічних травм і це однозначно варто пропрацювати у психолога-психотерапевта, бо вони Вас будуть турбувати і нагадувати про себе. Як би Вам не хотілося, Ви не зможете забути, а щоб позбавитися від травми, Вам потрібно перепрожити всі накопленні почуття та образи конструктивно під керівництвом психолога-психотерапевта.

Зараз я б також Вам рекомендувала звернутися до психолога для того, щоб він Вас психологічно підтримав у цей важкий період Вашого життя. Пам'ятайте, що хоча зараз карантин, проте багато психологів працює онлайн. Якщо у Вас немає коштів, то завжди є психолог при Вашій школі та безкоштовна психологічна допомога при соціальних службах.

Ви цінна, Ви варті любові і прийняття, Ви не заслуговуєте на таке відношення Вашої матері. Будь ласка, подбайте про себе. Бажаю Вам успіхів! :)

Ответ отредактирован автором 18-04-2020 16:59:01