Question

13-06-2021

Добрий день.

Мені 35, одружена, маю 2 дітей, працюю молодшим бухгалтером, але при цьому мені здається, що мені 17. Я соромлюсь, якщо починаю з кимось говорити червонію. В компанії завжди відмовчують, а коли щось говорю червонію і від того ще більше соромлюсь. А ще я зовсім не вмію спілкуватись з людьми, вести просто бесіди. Раніше була компанію друзів, потім вона якось я від них вдійшла і почала дружити з іншою компанією. Згодом відійшла і від тієї компанії, почала зустрічатись з чоловіком і остаточно лишилась сама, без подруг. Сімейної пари друзів в нас немає, чоловік дрижить переважно з розлученими або холостяками, спільного хоббі в нас теж немає. Була в декреті, весь час займалась дітьми, а тепер вони виросли і я їм вже не так портрібна. Влаштувалась на роботу. Там всі досвідченні працюють по 8 років, а я після декрету, в біхгалтерії багато змін відбулось, тому виконую елементарну роботу, хоча могла би трохи більше, але колега взяла все в свої руки і нічого не довіряє. На нову роботу з більшими обов'язками боюсь, а ще діти не такі вже дорослі (дана робота близько біля дому, школи - зручно). Пишу і розумію, можливо криза середнього віку??? маленька дівчинка в тілі не такої вже і молодої жінки, яка нічого не досягла у житті і скоріше за все не досягне. амбіції є (пройти курси підвищення кваліфікації, курси англійської), але на це траба час ( побут, уроки, чоловік не дуже підтримує у цьому), а ще хотіти і мріяти це одне, а чи я здатна на це під питанням.

Вопрос от: Анна; Возраст: 35

понравился вопрос?

13-06-2021 17:00:42Дополнение от автора

В 17 я навчалась в технікумі, потім поступила в університет на заочне, влаштувалась на робу, на якій я була сама молодша. Потім до нас прийшла співробітниця, якій було 30+ і я її вчила. Тоді думала, як я не хотіла би опинитись на її місці, вона тоді була така розгублена, невпевна , як я зараз.
А з батьками стосунки хороші, мене підтримують. Думка мами для мене має велике значення.

Я вчилась в технікумі, уніерситеті і в мене не залишилось подруг. Дивлюсь фото своїх однокурсниць, які до сих пір дружать і заздрю їм по-доброму. можливо діло в мені? я сором'язлива, скута, нецікава, не балакуча.
а ще можливо зневрилась у дружбі, по моїм спостереження люди спілкуються переважно про інших людей, а я так неможу

13-06-2021 17:31:53Дополнение от автора

Ідеалізація відносин є, а от зверхньості, вимогливості скоріше немає

а сором'язливість, те що червонію куди подіти?

13-06-2021 18:02:11Дополнение от автора

Мабудь, в тата, він дуже добрий і довірливий, мама більш критична. Але я не можу сказати, що вони сором'язливі. Тато як я, або я як тато малоговіркі, в тата теж довгий період не було його друзів, друзі
були лише чоловіки маминих подруг.

Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!

Автор вопроса не разрешил его обсуждение. Запрет касается советов от неспециалистов. Открытые для комментирования вопросы - тут.

Наші психологи

Ирина Островерх
(Харків)

Нiна Уенем
(Онлайн)

Катерина Вовк
(Київ)

Алексей Лемещук
(Одеса)

Алла Григорівна Веленко (Київ) · Answer 1 · 2021-06-13 16:35:42

Доброго дня Анно! Загалом сором'язливість та невпевненість для жінки - це абсолютно нормальне почуття... Особливо, якщо вона довго була відірвана від соціуму, як ото у Вас. Але, якщо не стало на стільки занадто, що перешкоджає нормальному життю... Ви пишете, що почуваєте сбе на психологічно на 17 років. Що відбувалося значимого у цьому віці для Вас? Як склалися стосунки з батьками?

Алла Григорівна Веленко (Київ) · Answer 2 · 2021-06-13 17:14:20

Дякую Вам за відвертість. Ви пишете "влаштувалась на робу, на якій я була сама молодша. Потім до нас прийшла співробітниця, якій було 30+ і я її вчила. Тоді думала, як я не хотіла би опинитись на її місці, вона тоді була така розгублена, невпевна , як я зараз". Як на мене, Ви "застрягли" на тій ситуації із співробітницею. По перше, тоді Ви хоча і були наймолодша, але соціально більш реалізована ніж та жінка у 30 років. І по-друге, чим більше ми чогось боїмося, когось засуджуємо чи ставимося несвідомо більш зверхньо, тим швидше опиняємося саме в такій ситуації. І ще, як на мене, те, що у Вас немє друзів - це проблема ідеалізації стосунків, перебільшеної вимогливості до оточуючих. За принципом "вони неправильні". Тобто невімння приймати людей з їх недоліками... Але цьому можна допомогти однозначно... Розібратися із ситуацією в 17 років та приділити увагу побудові правильного світогляду...

Алла Григорівна Веленко (Київ) · Answer 3 · 2021-06-13 17:39:23

Справа в тому, що ідеалізація однозначно провокує і внутрішню зверхність. Просто це помітити в самому собі аж занадто складно... Якщо я бачу світ тільки от таким, то все, що не співпадає, вже одразу нівелюється... І Ваша сором'язливість, окрім природьої жіночої властивості, може мати також причину. Ідеалізація оточуючого світу може бути відзеркаленням критичного ставлення і до себе. Звідси може бути і невпевненість... Ви пишете, що з батьками чудові стосунки... У кого з батьків така ж схильність ідеалізувати оточуючих?

Алла Григорівна Веленко (Київ) · Answer 4 · 2021-06-13 18:04:56

Судячи з того, що Ви пишете, у Вас є ще так звані "родові програми", які діють підсвідомо, бо "перейшли" у "спадок" від батьків... А їх поміняти лише бажанням щось змінити фактично неможливо...

Виталия Юрьевна Мельник (Харьков) · Answer 5 · 2021-06-13 19:48:32

Добрий день. Щоб ви хотіли вирішити? В вашій історії бачу, як мінімум, 4 напрямки роботи.

Вита Кудренко (Киев) · Answer 6 · 2021-06-13 22:51:03

Добрый вечер, Анна. Прочитала ваш пост- как же много обесценивания себя как женщины и как мамы, очень грустно бывает это читать. Сочувствую вашей потере друзей, социальные контакты правда очень важны для человека. Вы правильно написали про кризис, похоже на то. Кризис , это тупик, когда как было не устраивает, а как хочу пока непонятно. Очень много мама, после декрета сталкиваются с подобным.Здесь мне хочется, вас поддержать и сказать, что как минимум вы родили и воспитываете 2х детей, и это ох какой труд, не всегда благодарный. Еще, интересно вы птшите , про то, что чувствуете себя не на свой возраст, здесь мне кажется было быполезным поисследовать, что это за девочка и сколько ей, лет. И, что с ней такого произошло, что она стала такой стеснительной, и что так себя обесценивает и называет женщиной, которая ничего не достигла?

Мені 35, але я - маленька, а ще в мене нуль друзів.