Відчуття ніби люди повинні заслужити мене.

Так само з батьками, коли просять про допомогу я злюся, бо не хочу це робити, але знаю шо мушу бо вони не даватимуть мені грошей на університет, вони не говорять так напряму ,але я це знаю.

А Ви спробуйте - поекспериментуйте: не зробіть щось батькам, відмовте. Щоб точно переконатися, що не даватимуть. Таким чином ми зможемо з'ясувати звідкіля ноги ростуть у цього відчуття.

Добрий ранок! Тобто у Вас є переконання, що любов, довіру потрібно заслуговувати: "Коли я зустрічаюся з хлопцем і він хоче сексу я відмовляю бо з‘являється відчуття ніби він цього не заслуговує,я йому не довіряю, і знаю шо він буде хотіти все те ж саме в замін". Ця стратегія поведінки сформувалася в батьківській родині:"Так само з батьками, коли просять про допомогу я злюся, бо не хочу це робити, але знаю шо мушу бо вони не даватимуть мені грошей на університет, вони не говорять так напряму ,але я це знаю.Тобто мене злить коли все робиться якось по відчуттю договорю взаємовигідному". Зараз Ви бачите, щр перконання хибні і вони не дають можливості:"Мені хочеться шоб все робилося по бажанню і безкорисливо.До себе хочу такого ставлення: шоб щось робили через сильну любов до мене, безкорисливо і не чекаючи нічого в замін, а я так само буду робити але суто через любов і щирість.Хочу шоб від мене не просили нічого в замін,якшо шось роблять, це нормально чи в сучасному світі це не можливо?" Чи є у Вас приклад життя інших людей, яким це вдається? Якщо так, то і у Вас вийде. Лише потрібно наважитись робити по іншому, поважаючи себе, впевненно відмовляти і відстоювати свої межі. Це запит на терапію.

Уляна, як на мене про батьків і секс трішки різні історії. Скажіть, як ви їх поєднуєте в своєму досвіді?
Я вважаю нормальним відмовляти у сексі, якщо в мене до чоловіка немає довіри. Але ваш приклад з батьками дає мені підстави фантазувати, що ваша недовіра і супротив корнями саме у ваших відносинах з вашими батьками.
І ще, ви самі готові жити безкорисливо? Наприклад почати просто допомогати батькам, без умовностей?

Вам треба було заслуговувати любов батьків до себе?

Ответ отредактирован автором 11-01-2021 10:33:48

Добрий день, Уляна.
Коли ми були маленькими і наше виживання напряму залежало від батьків. Нам було важливо, щоб вони вгадувати наші потреби. Далі ми трохи підросли і наші батьки чомусь почали нас любити за певних умов. Не у всіх так відбувається. Але тут буду говорити про тих в кого так склалося.
Оту любов треба було заслуговувати хорошою поведінкою, гарними оцінками, добре вивченим віршиком.
Ця любов через умови.
А нам потрібна безумовна любов. В той малюковий період.
Якщо ми не отримували таку тоді, то пізніше в дорослому віці ми хочемо доотримати. Особливо ця потреба актуалізується в близьких стосунках.
Але дорослі стосунки не передбачають такої форми, все одно є якісь умови. Домовленості і правила.
Тут підключається тема кордонів. Ви писали, що вчитеся відмовляти правильно. Оце і є особисті границі. Тему сексу чіпати не буду. Там треба розбиратись більш скурпульозно.

Доброго дня Уляно! Як на мене Ваше питання потрібно розділити на два окремих. Перше стосується відмови хлопцю в сексі. У Вас включається цілком здоровий природний захисний механізм. Адже спершу варто досягнути глибоких душевних стосунків, де вже є довіра. Тому ті, хто хочуть Вас використати лише фізично - просто "відваляться", а залишиться той, кому Ви дійсно потрібні як людина. Не варто перетворюватися на "швидку допомогу", таких дівчат чоловіки не цінують. Тож, інтуїтивно Ви все робите правильно. І друге питання стосується Вашої реакції на прохання батьків. У цьому випадку, спробуйте спершу розібратися у причинах свого роздратування, адже воно не виникло на пустому місці? Що саме Вас дратує: те, що Вас загалом про щось просять? Чи те, у який спосіб вони це роблять? І як часто Ви самі готові щось зробити для інших без усіляких умов? І чи взагалі вмієте робити щось безкорисливо? Тільки відповівши на ці питання, можна буде рухатися далі.