как быть?

Вітаю !
Тут важливо не намагатися одразу переконати себе, що «нічого страшного не станеться». У Ваших прикладах є спільна тема: страх опинитися в ситуації, де Вам доведеться звернутися по допомогу до людини, з якою немає близького контакту.

Схоже, сама необхідність попросити про допомогу переживається для Вас як щось дуже тривожне й майже нестерпне. Тому психіка заздалегідь створює безліч сценаріїв: мама може втратити свідомість, закінчаться гроші, Ви не зможете повернутися додому, залишитесь без одягу тощо. І тоді здається, що безпечніше взагалі не їхати, не ризикувати й не опинятися в ситуації, де може знадобитися стороння людина.

Я б радила спробувати розділити дві речі: реальну проблему та страх самої ситуації. Якщо мамі справді стане погано — викликати швидку є нормальною дією. Якщо Ви раптом не матимете грошей на проїзд — попросити водія чи іншу людину про допомогу також не є чимось ганебним або небезпечним. Вам не потрібно мати з людиною близькі стосунки, щоб звернутися до неї в конкретній ситуації.

Можна поступово тренувати саме цю здатність: не намагатися позбутися всіх тривожних думок, а дозволяти собі робити те, що потрібно, навіть якщо Вам незручно просити. Наприклад, подумки уявити просту ситуацію: «Мені потрібна допомога. Я звертаюся до незнайомої людини. Мені ніяково. Я витримую це». Це вже маленький крок до того, щоб страх перестав керувати Вашою поведінкою.

І ще один важливий момент: з огляду на Вашу тривалу історію психічного розладу та лікування, не варто самостійно змінювати дозування чи припиняти призначені препарати через ці переживання. Якщо ці страхи посилюються, обмежують Ваше життя або з'являються нові незвичні переживання, варто повідомити про це лікарю, який Вас спостерігає.

Те, що психотерапія вже двічі допомагала Вам розібратися з іншими думками, — хороший досвід. Це означає, що навіть якщо зараз Ви не можете відвідувати психолога особисто, Ви вже знаєте, що Ваші переживання можуть змінюватися, а не залишатися такими назавжди.

Добрый день. У вас есть фантазии (желания) про безопасность (близость) и про небезопасность (отдельность), недоверие. Но, соответствено, возможно, если у Вас есть страх остаться одному, без помощи, лишиться чего то, у вас есть и скрытая фантазия, как бы желание этого. Мне почему то кажется, что большая опасность кроется для Вас психически не в беспомощности от страха утраты, а в этой пресловутой фантазии-желании какой-то особой близости (которая, как вы возможно считаете должна была бы быть, но на самом деле это не так; как говорила психолог выше, то что люди не знакомы, это как раз и позволяет к ним обращаться за помощью, а не наоборот. Такой себе парадокс, но лиш на сознательном уровне. На базовом же психологическом, обратится за помощью Вы можете только тогда когда Вы существуете как субьект, выражаясь метафорически "раздеты", а не упеленены и изолированы фантазией близости.
Все это конечно внешняя и чувственно-переживательная сторона дела, однако внутренне все это связано с тем как вы привыкли относится и переживать эмоции. И то, что вы говорите насчет мамы тоже важно. Вы превращаете (не осознано конечно же) свои чувства, эмоции, желания в страхи. Переносите на маму. Спекулятивно скажу так: то, что вы фантазируете, что окажетесь без защиты и контролируемой знакомой ситуации, - быть может потенциально предает вам силу, вместо беспомощности привычной близости

Edited by author 04.09.2026 18:31