Live:
question author 2 hours тому: «Коли ми посварилися, я так злилася що він в повідомленні просив помиритися, казав що дуже любить і сумує (ми живемо в різних містах), я відповіла, що це точно кінець і він відповів»
Ирина Константиновна Зубиашвили
Ирина Константиновна Зубиашвили 6 hours тому: «Если я правильно Вас поняла, Вы и хотите отношений, и боитесь. Это не лень, не “неопределённость характера”, не инфантильность. Это глубокое внутреннее противоречие, из-за которого»
Наталия Горская
Наталия Горская 13 hours тому: «Мелисса, очерёдность запросов тут важно изменить. НЕ "я хочу найти парня, чтобы не чувствовать себя одинокой". А сначала- "я хочу чувствовать себя Собой, с которой мне хоро»
You are reading a translation of this question from the original language: Ukrainian
Question by: Мия Age: 23

я какая-то странная

Я нежеланный ребенок. С самого детства я это чувствовала и знала. Лет в 5-6 я была абсолютно уверена в том, что родители у меня не настоящие, что меня перепутали с кем-то в больнице или взяли меня из дет-дома. Я не чувствовала что меня любят, мной гордятся, меня чему-то учат, ставят в пример и т.д. Я всегда была крайней, во всем виноватой, хуже всех, меня наказывали и били ремнем. Я никогда не плакала и понимала, что заслужила. В садик я не любила ходить - казалось, что надо мной дети будут насмеяться из-за того, что я хуже всех, второсортная, к тому же не умею плавать, играть в монополию, кататься на велосипеде и т.д. Куча причин. При любой возможности я старалась заболеть или уходить в "свой мир", любила быть отдельно от других детей, чтобы никто не мешал и ничего не спрашивал. Очень часто мне вообще хотелось исчезнуть, чтобы никто и не заметил куда я делась. В школе я была "белой вороной" - девочкой мало общительной, у меня было мало друзей. Я себя изолировала уже по привычке, а когда стала старше, и поняла что мальчики проявляют ко мне внимание, отвергала всякий интерес и мне хотелось убежать. Что я собственно и делала. Откуда это страх внимания - не очень понятно. Заметила также, что желание "исчезнуть, убежать" выражено тоже очень явно. Я всегда старалась не привязываться ни к людям, ни к каким-то материальным вещам. Т.е. если я внезапно пропаду не останется никаких следов и практических никаких фотографий, личных вещей. Последние года два у меня навязчивое желание уехать куда-то заграницу и стушеваться с массой. Мне кажется идеальным жить в обществе и не понимать о чем говорят люди вокруг. Как бы на виду, но в то же время можешь спрятаться от всех..
...
What are these ratings?

Question Ratings

Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.

You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.

If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.

For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.

Psychologists’ answers

There are no answers to this question yet.
This question is archived. New replies are no longer accepted.
Log in or register to answer.
Want to ask a psychologist a question online for free right now?