Ситуація наступна:
Є чоловік який веде себе наступним чином:
Коли йде до мене завжди запитує, щось взяти по дорозі, якщо скажу завжди візьме без проблем, якщо скажу нічого не треба прийде з пустими руками.
Якщо якась проблема питає чи треба допомога, якщо кажу так, то допомагає, а якщо кажу ні, то ні.
З великою вдячністю відноситься до всього що я для нього роблю, все цінить і дякує.
Питає, що я можу для тебе зробити?
Якщо я скажу що хочу, то зробить без проблем, якщо скажу нічого, то нічого і не зробить.
Якщо посварилися і я кажу: все, це остаточно кінець, то він поважає моє рішення і не наполягає.
І та далі в цьому напрямку.
А мене це все скажено бісить.
Бо в моєму розумінні чоловік не має питати, а має мовчки робити.
Мовчки прищрдити з повними торбами, мовчки допомагати і вирішувати мої проблеми, не питати : “Я не хочу щоб ми розходилися. Це твоє остаточне рішення?“, а мовчки прийти з квітами і ломитися у двері.
І так далі в цьому напрямку.
Для мене це наче не бажання піклуватися про кохану людину, а вдавання цього бажання.
Наче чоловік має не говорити, а мовчки робити.
І мене це скаженно злило, що я маю казати, просити і відповідати чесно чого я хочу, а я хотіла щоб він сам додумувався.
А нещодавно почула таку фразу, що чоловік який все робить не запитавши чи треба чи хоче цього жінка, насправді психопат, нарцис і аб'юзер, а нормальний психічно здоровий чоловік буде питати і я прям офігіла.
Типу він ще справді ніколи мені ні в чому не відмовив.
Якщо я прямо казала: зроби це, купи це, поїхали туди, то він все це робив.
Якщо на його пропозицію допомогти, купити, зробити я погоджувалася, то він ніколи не зливався.
При чому, він завжди питав, але я рідко коли відповідала чесно (бо мене бісив сам факт, що він питає а не мовчки робить) і наче на зло йому казала: нічого не треба.
А потім злилася що він нічого і не зробив.
Були ситуації коли йому щось не дуже хотілося і він знав, що я це хочу і він казав: я так не хочу, але якщо ти хочеш то я зроблю і я знову ж таки на зло казала, ні не хочу, і він спокійно відповідав ну ок і було як він хоче.
І я прям закіпала, здавалося він думає лише про себе, наче я і мої бажання для нього не важливі.
Але зараз вже згадуючи, що були й ситуації (хоч і набагато рідше), коли я відповідала: так я так хочу і він казав ок і було по моєму.
Тобто він міг легко сказати що він хоче, що йому подобається і не подобається, а я не могла і злилася що він отримує що він хоче а я ні.
Коли ми посварилися, я так злилася що він в повідомленн
Що означають ці оцінки?
Оцінки питань
Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.
Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.
Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.
У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.
Коли ми посварилися, я так злилася що він в повідомленні просив помиритися, казав що дуже любить і сумує (ми живемо в різних містах), я відповіла, що це точно кінець і він відповів : добре, я приймаю і поважаю твоє рішення.
А я хотіла щоб він мовчки приїхав з квітами до мене.
Потім коли ми все ж примирилися і я сказала, ну чого ж ти не приїхав, він відповів: а як я міг, якщо ти сказала що ти не хочеш мене бачити і щоб я залишив тебе в спокої.
І я справді дуже злилася на це все і мені здавалося що він не кохає насправді, чи просто дуже самозакоханий (хоча на словах він завжди дуже прямо і чесно казав про свої почуття і наміри, ніколи не зникав, завжди був на зв'язку).
Я думала він якийсь слабкий, недостатньо мужній.
А тепер думаю, може це справді нормальна здорова поведінка людини?
Може це я не нормальна.
Якщо я казатиму що я хочу, якщо я прийматиму те що мені пропонують, якщо я буду стояти за свої інтереси, то я і не буду почуватися такою недооціненою.
Просто я справді не розумію де правда?
Я роблю для нього багато не запитуючи чи хоче він, навіть якщо він каже : дякую, але я б не хотів тебе напрягати, навіть якщо це нашкодить мені і чекаю того самого від нього.
А він так не робить і щиро не розумію чому я незадоволена.
Враження що він завжди обирає себе і він у себе на першому місці і це злить.
А з іншого боку може так і треба, може мене злить не те що він ставить себе на перше місце і каже про свої бажання, а в тому що я так не можу.
Просто скажіть де істина?
Просто я кохаю його і він теж мене, але через таку йогу поведінку мені здається він мене не цінує.
То що робити, міняти чоловіка чи себе?
Як Вам така думка - немає іні правди, ані істини в цьому питанні?
Ви - люди з різних світів. Відповідно з відмінним досвідом, уявленнями про стосунки, про звички та моделі чоловічої та жіночої поведінки.
Ви чекаєте, щоби він про щось здогадувався. Сприймав Ваші НІ як може бути або ТАК. Грав з Вами в незрозумілу йому гру "Не слухай, що жінка каже, бо Вона може змінити свої наміри, може робити навпаки, бути категоричною і казати "Все - кінець взаєминам", а для неї це зовсім НЕ означає фінал. Навпаки, вона тим самим заохочує чоловіка до активних дій. І просто виражає свої емоції в такий спосіб.
Чоловік, вочевидь, виріс і сформувався в геть іншій моделі координат. Йому ближче відкрите і пряме спілкування. де НІ означає НІ, де прохання і бажання висловлювати НОРМАЛЬНО. Де поважають почуття партнера і не лізуть у вікно, коли двері зачинили перед носом.
цитата:
Враження що він завжди обирає себе і він у себе на першому місці і це злить.
А коли задовольняє Ваші бажання, навіть тоді, коли йому це не до вподоби - кого він тут обирає?
цитата:
То що робити, міняти чоловіка чи себе?
Є третій варіант - шукати прийнятний спосіб бути разом. Адже нікого міняти насильно неможливо. От коли людина сама вирішила щось переглянути - тоді інша річ.
в моєму розумінні чоловік не має питати, а має мовчки робити. Мовчки прищрдити з повними торбами, мовчки допомагати і вирішувати мої проблеми, не питати : “Я не хочу щоб ми розходилися. Це твоє остаточне рішення?“, а мовчки прийти з квітами і ломитися у двері.
Вікторія, доброго дня! Ви маєте своє уявлення, як має себе поводити люблячий чоловік. Але партнер, з яким у Вас зараз стосунки, інший. Він по-своєму проявляє турботу про Вас. Ви можете казати йому, що б Ви хотіли бачити у стосунках з ним, але не очікувати, що він стане зовсім іншою людиною.
цитата:
А нещодавно почула таку фразу, що чоловік який все робить не запитавши чи треба чи хоче цього жінка, насправді психопат, нарцис і аб'юзер, а нормальний психічно здоровий чоловік буде питати і я прям офігіла.
Так, аб'юзер на початку стосунків або після того, як принизив чи побив жінку, буде поводити себе так, як Ви цього хочете: дарувати квіти, ломитися в двері, щоб потім знову її бити чи принижувати. А Ваш парнер поважає Ваші кордони, поводить себе послідовно і врівноважено. Напевно, це не відповідає Вашому образу ідеального чоловіка. Можливо, Вам не вистачає емоцій та щоб Вас "завойовували". Тому важливо з'ясувати, чому у Вас сформувався саме такий внутрішній образ чоловіка.
Варто звернути увагу ще на одну річ: чому для Вас любов так тісно пов'язана з тим, щоб чоловік не приймав Ваше "ні", наполягав і доводив свої почуття діями? Що саме Ви відчуваєте, коли партнер просто приймає Ваше рішення і не намагається Вас повернути після відмови?
З цим можна попрацювати з психологом. Не для того, щоб переконати Вас погоджуватися на ті стосунки, які Вам не підходять, а щоб краще зрозуміти власні потреби, очікування від партнера і те, що Ви насправді хочете отримати в стосунках.
↩ Реакція на відповідь № 391646 для Володимир Анатолійович Тарасенко
Дякую за відповідь.
Так, я розумію, ми виросли в різному середовищі (він британець).
І я головою розумію, що якщо я відстою свої бажання (наприклад в нас постійно суперечки за кондиціонер, бо йому вічно жарко а мені холодно), то буде по моєму, просто я не вмію це робити.
Тобто він може прямо сказати: мені жарко я хочу щоб кондиціонер був ввімкнений, якщо тобі справді дуже холодно і ти хочеш його вимкнути ми вимкнемо його.
І я відповідаю: не треба, хай буде.
І він такий: ну ок.
І мене це злить, бо на мій погляд він має його вимкнути навіть якщо я сказала хай буде, бо він же знає, що я цього хочу.
Але з іншого боку я розумію, що достатньо було просто сказати: так, холодно, хочу вимкнути і він би вимкнув.
Тобто я розумію що проблема в мені, але не тому що мені подобається грати в ці ігри, а бо я інакше не можу.
По перше я не вмію просити (ні допомогу ні щось матеріальне), я відчуваю себе якоюсь нікчемною, безпорадною і жалкою.
Я не вмію приймати пропозицію допомогти або щось купити, по тій же причині.
А також я боюся що якщо я чесно казатиму він мене розлюбити.
Бо поки я все для нього робила, жертвувала собою і нічого не просила натомість я була ідеалом для нього.
А як тільки почну казати чесно за свої бажання, то він розлюбить.
І я готова мінятися, я просто не знаю чи справді проблема в мені а не в ньому.
Бо може насправді така його поведінка ознака самозакоханої людини, яка завжди обиратиме себе.
То я хочу бути щасливою а не підлаштовуватися під когось.
Просто я хочу нормального чоловіка, а не нарциса, аб'юзера і самозакоханого в себе.
Доброго дня. Якщо чогось не вистачає у стосунках, спочатку варто розібратися чого саме і як кожен із вас розуміє турботу.
За вашим описом чоловік відгукується, коли ви прямо говорите про свої потреби. Але вам не вистачає його власної ініціативи. І це вже не стільки питання любові, скільки різниці в тому, як ви сприймаєте турботу.
Для вас любов це коли людина сама помічає, придумує, робить сюрпризи. Так і скажіть: Мені хочеться, щоб іноді ти сам щось придумував і робив без мого прохання. Для мене це відчувається як любов. А що для тебе є проявом любові?
Можна навіть перетворити це на невелику гру: почитати книгу "5 мов любові" і з’ясувати, що кожен із вас вважає турботою. Комусь потрібні квіти, комусь допомога, комусь слова, а вам, схоже, важлива спонтанна ініціатива.
Стосунки как маленький бізнес, потребують уваги, домовленостей і постійного налаштування. Ідеальних людей не буває. Питання в тому, чи можете ви навчитися розуміти одне одного й отримувати задоволення від того, що вже є, не перетворюючи кожну відмінність друг друга на доказ відсутності любові.
↩ Реакція на відповідь № 391647 для Тетяна Штапова
Дякую за відповідь.
Так я розумію що він такий який є і я готова це прийняти.
Просто і я така яка я є.
В моєму розумінні справжній чоловік має робити а не говорити.
Якщо питають чи треба допомога замість того щоб просто допомогти, то для мене це вже показник що допомагати людина не хоче, а просто вдає піклування.
Тобто він же не дурень, він розуміє що я люблю як я хочу але чекає поки я сама скажу, або питає чи зробити це для мене.
З іншого боку ще не було жодної ситуація, коли б він відмовив якщо я погоджуюся або попрошу.
Тобто я розумію, що якщо я вестиму себе з ним точнісінько як він зі мною, то я отримаю все що я хочу в буде так як я хочу.
Але оце ПРОСИТИ викликає в мене жахливі почуття.
Бо я ненавиджу і не вмію просити.
І мені легше не просити, відмовитися і потім злитися і ображатися, ніж попросити.
Але я згодна мінятися просто ч хочу розуміти чи треба?
Я просто хочу зрозуміти чи його поведінка адекватна? Чи я для нього важлива? Бо така його поведінка для мене наче він мене не цінує, а йому просто зручно зі мною.
Доповнення від автора питання·
↩ Реакція на відповідь № 391650 для Світлана Володимирівна Матюха
Дякую за відповідь.
Так, я розумію про що Ви.
Але ж це знову таки прохання 😢.
А в тому то в проблема, що я не вмію просити.
Напевно головне що я хочу почути тут, чи нормальна така його поведінка чи ні.
Чи не свідчення це того що він піклується лише про себе і свої бажання.
Бо я його люблю і згодна працювати над собою заради наших стосунків, але мені треба розуміти чи ця людина гідна цих старань.
Чи просто це самозакоханий нарцис, з яким просто треба розійтися.
Істина у кожного своя, так само, як і розуміння. Насправді, це типова ситуація у взаємовідносинах між людьми. І що робити? - Вчитися жити разом. Бувають же інтернаціональні шлюби між представниками різних мов і культур. І люди з часом знаходять спільну мову і живуть досить непогано. Більш того, навіть діти цих людей вчаться розуміти мову, культуру і психологію кожного з батьків. І часто навіть краще, ніж батькам вдається розуміти один одного. І знаєте чому? Тому що у дітей немає вибору. Вони не можуть сказати комусь із батьків щось типу: "Все - це кінець, з мене досить, між нами все кінчено!"
Ну не може Ваша дитина сказати таке Вам. Принаймні, якщо вона ще недостатньо доросла щоб жити самостійно. Або, якщо маленька дитина навіть і скаже таке, це буде виглядати доволі кумедно і звичайно, після цього всі члени сім'ї залишаться і далі жити спільним життям, при цьому беручи до уваги очікування інших членів сім'ї і корегуючи свою поведінку відповідно.
Чудовий у Вас чоловік і Ви чудова. Просто вчіть мову одне одного і все буде добре. Ви ж пояснили психологам, що на Вашій мові: "Це точно кінець", можна перекласти його мовою як: "Мовчки взяв квіти і приїхав ломитись до мене у двері". Після цього він зрозуміє: "А, то ось що вона хотіла мені сказати цією фразою, а я то дурень, ніяк не міг второпати".
↩ Реакція на відповідь № 391654 для Віталій Вікторович Бондарчук
Дякую за відповідь.
Певно це саме те, що я хотіла почути.
Бо я насправді вважала що причина в тому, що я просто людині не важлива.
Але потім прийшло якесь переосмислення і я просто хотіла почути думку спеціалістів.
Бо інколи почуття заважають нам бачити речі такими якими вони є.
Будь ласка)
Якщо б Ви були для нього неважливі, він би Вас "не чув". Тобто, Ви б могли вже тридцятий раз прямо казати, що саме Ви від нього хочете і зайвий раз переконуватись, що він просто ігнорує Вас і Ваші бажання. Але у ситуації із Вашим чоловіком, все зовсім по-іншому. Він, навпаки, ловить кожне Ваше слово і відноситься до Ваших слів дуже серьозно і буквально. І саме в цьому проблема. Це як спілкуватись з іноземцями. Наприклад, коли Ви скажете німцю, що у Вас до чогось "просто руки не доходять" - він буде буквально уявляюти руки, які вміють ходити))
Звісно, ніхто не знає, що в думках іншої людини, але те, як чоловік уміє бережно дотримуватись кордонів- варте поваги.
Насправді, здорова взаємодія спирається на те, що кожна доросла людина знає свої бажання/не бажання і може спокійно і впевнено про них повідомити.
Задача іншої людини - прислухатись до себе, зрозуміти "чи готовий я виконати це бажання, або ж це сильно суперечить моїм поглядам/ потребам/ стану здоров'я/фінансовим можливостям тощо".
І в залежності від внутрішньої готовності - погодитись, або відмовитись.
Коли двоє дорослих здатні напряму озвучувати свої потреби/бажання та поважати готовність іншого йти назустріч, або ж відмовити- це ознака дійсно здорових гармонійних стосунків.
Нажаль, історично так складалось, що в нашому суспільстві культивувалось негативне ставлення до "я потребую/ хочу " чогось, тому дуже часто "на допомогу" приходила захисна поведінка "ти маєш вгадати ", або ж "мені нічого не потрібно " з надією, що хтось таки допоможе (бо ж усюди казали, що допомагати- то добре, а хотіти щось для себе- то майже позорно).
Дитина, яка формувалась в таких обставинах НЕ мала шансу мати уявлення про здорові прояви кордонів між людьми. Вона була вимушена так пристосуватися, щоб і не втратити самоповагу (я нічого для себе не прошу, бо це негарно)і таки отримати життєво необхідні турботу та увагу , бо без цього дитині неможливо вижити.
При цьому окрім загального по країні транслювання викривлених понять, мають значення приклади в оточенні та акценти, які роблять батьки. Наприклад, "бабуся так годує (насправді, аж загодовує), бо любить " - і вже дитина не бачить тих кордонів, "між бабуся так хоче", і "а чи хочу я їсти саме стільки ". До того ж , на прикладі такої бабусі дитина навчається "причиняти добро з любові" своєю "турботою", про яку ніхто не просить.
З Вами все добре, бо головне- Ви свідомо підходите до цього питання, намагаєтесь аналізувати і шукати істину, розумієте свої почуття- а це дуже важливо.
Просто певні травмуючі обставини НЕ дозволили Вам сформувати здорове бачення своїх та чужих кордонів.
Ви взаємодієте так, як колись навчилась маленька дівчинка, яка , можливо, неодноразово отримала відмову, знецінення або критику у відповідь на свої прямі щирі прохання.
І ваш внутрішній Захисник дуже вправно захищає Вас від відчуття беззахисності та болю від відмови. Він зробив з маленької щирої дитини сильного воїна, бо інакше вона не вижила в тих обставинах, в яких жила.
Зараз, з цим чоловіком, який дуже обережно обходиться з вашими кордонами, не порушуючи їх ні добрими, ні поганими вчинками - дуже складно відійти від звичної схеми реагування ( де "все скінчено" означає "доведи свою любов", а "мені нічого не треба" означає "покажи, що ти допомагаєш мені навіть коли я кажу ні").
Але це можна змінити, опрацювавши травми, які сприяли формуванню такої схеми реагування і налагодивши взаємодію , яка буде спиратись на зрозумілі критерії і адекватну ситуації поведінку.
Вам не треба "підлаштовуватись" під нього, чи когось ще- але важливо звільнитись від травматичної схеми реагування на обставини, коли у Вас існує певна потреба, але важко про неї заявити напряму і виникає бажання "нехай він вгадає" як бажання отримати певне підтвердження його теплого ставлення до Вас.
Вітаю !
Я б тут розділила дві абсолютно різні речі: його поведінку і Ваше переживання цієї поведінки.
З того, що Ви описуєте, я не бачу в його діях ознак байдужості. Навпаки: він цікавився Вашими потребами, пропонував допомогу, виконував прохання, дякував, зважав на Ваше «ні» і не нав'язував Вам того, чого Ви не хотіли. Це більше схоже на чоловіка, який поважає Ваші межі й виходить із того, що Ви доросла людина, здатна сказати, чого хочете.
Але для Вас його «Чи треба тобі щось?» звучало зовсім інакше. Ви чули не: «Я хочу про тебе подбати», а: «Мені недостатньо важливо самому здогадатися про твої потреби». І саме це, схоже, так сильно Вас ранило.
Тут є дуже важливий момент. Ви хотіли не просто допомоги. Ви хотіли бути настільки важливою для чоловіка, щоб він сам помічав, передбачав, ініціював і діяв без Ваших інструкцій. Квіти без прохання, повні торби без списку, допомога без запитання, боротьба за стосунки після сварки. За цим може стояти дуже зрозуміле бажання: «Покажи мені, що я для тебе настільки важлива, що тобі не потрібно мене просити пояснювати, чого я потребую».
І саме тут виникла пастка.
Ви хотіли, щоб він вгадував, а коли він питав — Ви навмисно відповідали «нічого не треба». Потім, коли він буквально поважав Вашу відповідь, Ви переживали це як доказ того, що Ви йому не потрібні.
Тобто фактично він отримував повідомлення: «Ні, мені нічого не потрібно», а Ви всередині очікували, що він зрозуміє: «Насправді мені потрібно, щоб ти не повірив моєму "ні" і сам здогадався».
Це дуже болісна схема, тому що в ній чоловік практично приречений програти. Якщо він нічого не робить — «йому байдуже». Якщо робить без дозволу — «він не поважає мене». Якщо запитує — «йому лінь самому подумати». Якщо приймає Ваше «ні» — «я йому не важлива».
І я думаю, особливо важливо те, що Ви зараз самі помітили: коли Ви прямо говорили «так, я цього хочу», він робив. А коли Ви говорили «ні» — він зупинявся.
Це суттєво змінює картину.
Ви пишете: «Він отримує те, що хоче, а я ні». Але з Вашого ж опису виходить інше: він дозволяв собі мати власне бажання, говорити про нього і не приховувати його. А Ви своє бажання часто приховували, перевіряючи, чи здогадається він сам.
Тому проблема могла бути не в тому, що Ваші бажання для нього неважливі. Можливо, проблема була в тому, що Ви не дозволяли йому отримати достовірну інформацію про Ваші бажання.
І ще одна важлива річ: фраза «нормальний чоловік завжди робить, не питаючи» — небезпечне узагальнення. Здорове піклування не вимірюється тим, наскільки добре людина вміє читати думки. Запитати «Тобі допомогти?» — не означає бути байдужим. І поважити відповідь «ні» — не означає не любити.
Навпаки, у близьких стосунках дуже цінно, коли людина може сказати: «Я хочу зробити для тебе щось хороше, але я не буду вирішувати за тебе, що тобі потрібно».
А ось Ваше бажання, щоб чоловік іноді сам проявляв ініціативу, абсолютно нормальне. Вам не обов'язково від нього відмовлятися. Ви можете хотіти, щоб він іноді сам купив квіти, щось приніс, організував побачення чи запропонував рішення. Але це вже не вимога «здогадайся про все сам», а чесне повідомлення про те, який спосіб турботи для Вас особливо значущий.
Мені здається, найбільш чесне питання тут не «хто з нас психопат/аб'юзер/нормальний?», а інше:
«Чи можу я дозволити чоловікові любити мене не так, як я собі це уявляла, і водночас прямо говорити йому, що саме дає мені відчуття любові?»
Бо з Вашого опису складається враження, що Ви дуже хотіли бути обраною і коханою без необхідності просити. І це людське бажання. Але любов іншої людини неможливо надійно перевірити тестами на вгадування.
І, можливо, найболючіше відкриття для Вас зараз полягає саме в цьому: він, можливо, не проходив Ваш тест не тому, що не любив, а тому, що навіть не знав, що цей тест існує.
І я головою розумію, що якщо я відстою свої бажання (наприклад в нас постійно суперечки за кондиціонер, бо йому вічно жарко а мені холодно), то буде по моєму, просто я не вмію це робити.
Це не Ваші вади, це особливості. Йдеться про здатність людини обстоювати цивілізовано свої погляди і бажання. Очевидно, у Вашому дитинтстві рідні не підтримували формування такої навички. Можливо, навпаки - "не чули" Вас, не зважали на Ваші потреби та прохання, а бодай дрібні спроби обстоювати себе пригнічувались. Буле таке?
цитата:
І я відповідаю: не треба, хай буде.
От замисліться і знайдіть відповідь - яку мету переслідували, кажучи "не треба, хай буде"? Відповідь важлива, бо вона відкриє доступ до Ваших мотивів...
цитата:
І мене це злить, бо на мій погляд він має його вимкнути навіть якщо я сказала хай буде, бо він же знає, що я цього хочу.
І на гнів маєте право. От тільки варто з'ясувати його природу. З Ваших слів зрозуміло, що злитесь на те, що поведінка чоловіка НЕ виправдовує Ваших очікувань. Можливо, згодом він навчиться більше зважати на Ваші погляди. Проте для цього має пройти час ... і мають з Вашого боку бути певні кроки "заохочення". В даному випадку я кажу не про дресирування чоловіка, а висловлення щирих почуттів вдячності за його розуміння Ваших бажань без зайвих запитань і уточнень.
цитата:
Тобто я розумію що проблема в мені, але не тому що мені подобається грати в ці ігри, а бо я інакше не можу.
Пропоную трохи пом1якшити Вашу позицію. Замість "інакше не можу" сформулювати " ПОКИ що не вдається..."
"Просто я хочу нормального чоловіка, а не нарциса, аб'юзера і самозакоханого в себе."
Тобто у Вас є страх.
А тепер почуйте мене - хто б Вам і що б не казав про оцінку чоловіка, тим більше ставив якісь діагнози, до того ж лише з Ваших слів, це буде повною нісенітницею(!) Варто ЗАВЖДИ (пишу з великої літери) покладатись на себе - на свої почуття, свої спостерження, свої власні висновки, бо жити з цією людиною Вам. І відповідальність за вибір тільки на Вас і більше ні на кому.
Сама по собі тема опасінь наразитись на нарциса чи аб'юзера заслуговує уваги у спірвпраці з психологом. Бо в даному випадку страх - поганий супутник по життю. Він спотворює сприйняття іншої людини та обмежує свободу Ваших особистих проявлень.
В моєму розумінні справжній чоловік має робити а не говорити.
Якщо питають чи треба допомога замість того щоб просто допомогти, то для мене це вже показник що допомагати людина не хоче, а просто вдає піклування.
Якби він тільки говорив і нічого не робив, можна було б сказати, що він вдає піклування. Але ж він робить, коли чує від Вас, що потрібно зробити. Вам же не вистачає його ініціативи, для Вас це ознака піклування.
цитата:
Тобто він же не дурень, він розуміє що я люблю як я хочу але чекає поки я сама скажу, або питає чи зробити це для мене.
Він виріс в іншій сім'ї і в зовсім іншій культурі. Для нього щось робити для жінки, не запитавши її, може означати неповагу до неї. Тобто він себе поводить, як для нього звично, проявляє повагу до Вас, запитуючи, що він може для Вас зробити.
цитата:
Але оце ПРОСИТИ викликає в мене жахливі почуття.
Бо я ненавиджу і не вмію просити.
І мені легше не просити, відмовитися і потім злитися і ображатися, ніж попросити.
Ви можете звернутись до психолога, щоб розібратися, чому прохання викликає у Вас такі сильні почуття. Що для Вас означає попросити? Залежність? Вразливість? Відчуття, що Ви нав'язуєтесь? Страх отримати відмову?
Ці стосунки "підсвічують" Ваше невміння просити. Навчитися просити - не означає відмовитися від бажання, щоб чоловік проявляв ініціативу. Але у близьких стосунках важливо мати можливість сказати про свою потребу, не відчуваючи при цьому приниження чи залежності.
Можливо, робота з психологом допоможе Вам зрозуміти, звідки взялося це відчуття, що просити не можна, і поступово сформувати інший досвід, коли Ви можете прямо сказати: "Мені потрібна твоя допомога", не відчуваючи себе слабкою чи менш цінною.
