Live:
Ирина Константиновна Зубиашвили
Ирина Константиновна Зубиашвили 1 hour тому: «Почему Вы боитесь идти в колледж, был неприятный опыт в школе? Но Ваш страх абсолютно нормальный и естественный. Даже звучит пугающе: «впервые», «новая группа», «колледж». Вы по»
question author 3 hours тому: «Реакція на відповідь № 391804 для Ирина Константиновна Зубиашвили Щиро дякую Вам за цю відповідь! Сьогодні зіштовхувалася з порадою про лист і ду»
Віталій Вікторович Бондарчук
Віталій Вікторович Бондарчук 3 hours тому: «Вітаю! Це дійсно непроста, але дуже життєва та емоційно виснажлива ситуація. Чудово, що ви працюєте з психологинею та усвідомлюєте головне: ви не бачите з ним спільного майбутнього»
You are reading a translation of this question from the original language: Ukrainian
Question by: Сеня Age: 17

Я начала бояться одиночества

Добрый день! Я боюсь признаться об этом окружающим, но мне страшно за свое будущее. В 15 лет, как это бывает со многими подростками, у меня начался так называемый переходный возраст. Новые друзья, постоянные тусовки, развлечения, приход домой позже установленного времени с запахом табака и алкоголя - все это вело к постоянным ссорам с родителями. Именно тогда в порывах таких ссор я и заявляла, что желание съехать - самое сильное мое желание, которое когда либо у меня вообще возникало. Этот период я пережила довольно быстро. В 16 закончила школу, поступила в ВУЗ, и к концу первого курса из армии вернулся брат. В семье начались разговоры, что неплохо бы нам разменивать квартиру и жить каждому из нас отдельно, благо возможность такого размена есть, нужно только дождаться моего совершеннолетия. Я была только "за", и, хоть уже и "переболела" свой бунт, от родителей съехать все равно очень хотелось - у меня был молодой человек, ночевать вне дома родители не отпускали, меня это раздражало, но я всячески показывала себя с наилучшей бесконфликтной стороны и просто ждала размена. Сейчас мы уже нашли варианты размена, и, когда переезд так близко, я оглянулась вокруг. А вокруг меня никого, все друзья ушли как-то постепенно, вместе с тем "переходным возрастом", с парнем мы разошлись. И что? Переезд, которого я так ждала на носу, а я боюсь. Мне нужно будет самой вызывать сантехника, если потечет кран, самой варить себе супы, никто не будет провожать по утрам, желать спокойной ночи вечером и приятного аппетита за ужином. Мне страшно, родители слишком воодушевлены новой, отдельной от нас жизнью вдвоем и переезд неизбежен. Но как же мне к нему подготовиться, если я его боюсь? Да, ко мне будут заходить родители, чем дальше - тем реже, раз в месяц придет какой-нибудь друг, попьет чаю, когда-нибудь появиться парень, за всю жизнь может и не один. А по сути я буду постоянно одна. Никогда не думала, что меня это так будет пугать, но на меня находит паника. Извините за сумбурность.
...
What are these ratings?

Question Ratings

Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.

You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.

If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.

For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.

Psychologists’ answers

There are no answers to this question yet.
This question is archived. New replies are no longer accepted.
Log in or register to answer.
Want to ask a psychologist a question online for free right now?