як жити далі, замучила ностальгія?

Доброго дня. Я заміжжня, у нас є син. Знайомі з чоловіком 8 років. Спочатку все було добре, але після народження дитини наші стосунки зіпсувались. Чоловік не хоче приймати участі в домашніх турботах, чуть щось не по його, одразу в крик. Мене втомило таке життя. В чоловіку я давно розчарувалась, не хочу з ним жити, пробувала піти, та не вистачає сили волі, шкода сина. Домовились, що розлучимось, як син закінчить школу. Але ж це не вихід, хочеться якось пожити і для себе. І дітей хочу ще, та не від чоловіка. І з тих пір як стосунки зіпсувались, я згадала своє перше кохання. Мені постійно здається, що з ним би я була щаслива. Та мучить - а що, як він не такий, як я собі його уявляю, а що як я йому не потрібна. Стою на місці, бо не знаю в якому напрямку рухатись далі. Якби знала, що усе у мене складеться з іншим, від чоловіка без вагань би пішла, а як ні? Син без батька залишиться. Замучила ностальгія за першим коханням... Хоч стосунків у нас не було ніяких, мені навіть іноді здається, що знаки уваги з його сторони я сама собі придумала...Не бачила його дуже довго, років 4-5, а коли бачила - лише усмішками обмінювались... І як позбутись цього нав'язливого стану? Попробувати відновити стосунки з чоловіком? Зовсім не хочеться, він мені неприємний... Підскажіть щось будь ласка...