Боюсь не соціалізуватись, як мої батьки

Зимовий святковий період для мене завжди болючий. Думаю про родину, про майбутнє. Мої батьки - літні, не здорові, не успішні люди. Не знаю, наскільки це їх самих турбує, не бачу сенсу питати, щоб не доставити дискомфорту, і моє питання нічого не змінить. Це моя оцінка - я не хочу стати такою в старості, як вони. Я молода, і ніби в мене все попереду, але зараз період, коли не заробляю достатньо і батькам можу допомагати матеріально дуже мало (фінансової змоги майже немає, просто бути поруч, спілкуватись - не хочеться, не відчуваю це потрібним для них і для мене). Здається, все мало б бути інакше - діти мали б підтримувати своїх батьків, спілкуватись, допомагати матеріально і фізично. Я цього майже не роблю, не можу себе змусити. В батьків є діти крім мене, які теж трохи допомагають. В цілому батьки не голодні, в теплі, більшменш в комфорті, хоча я б не назвала це якісним життям. Вони не мають друзів, якихось соціальних зв'язків. Я теж не маю друзів, хоча більше можливостей для спілкування, зустрічей, якогось проведення часу. Я відчуваю себе такою ж білою вороною, як мої батьки. В мене багато часу, щоб змінити це. Але відчуття таке, що просто не можу. Не здатна подружитись з кимось близько. Обираю роботу, яка не передбачає спілкування з людьми. Не займаюсь якоюсь громадською активністю. Хотілося б жити цікавішим, повнішим життям, робити щось для людей, соціалізуватись, мати хороших знайомих, друзів. Але таке відчуття, що не здатна. Що зі мною не так?