Їде на відпочинок без мене

Доброго дня!
Сталась ситуація, яка повністю вибиває мене з життя. Як би не донька, я б лежала як мертва. У мене була післяродова депресія, мене не радувало моє життя.
Три тижні тому посварились із чоловіком, тому що я під час перегляду інстаграму йому сказала "он диви, Ваня з Маринкою їздять на море, а ми ні; у Каті є нарощені ногті, а я не маю...." чим його дуже образила. Винна, знаю. Але прийшла до тями пізніше.
В розпалі сварки(крики, мати з обох боків) він вирішив сказати, що треба їхати на відпочинок на море, бо від роботи дають путівку, вирішувати треба вже! Я сказала, що з дітьми це не відпочинок! Він сказав, значить ти не їдеш! На що я заперечила. Але він всеодно подав заяву так, що їде сам із сином з попереднього шлюбу. А нас з донькою не бере, так як я не скакала від радощів.
Зараз вже поміняти не можна цю заяву, хоча ми помирились. Він каже, що буде це мені наукою і на наступний рік я не буду його ні з ким порівнювати і принижувати.
Я в розпачі, у мене таке відчуття, що мене зрадили. Не їм, нічого не хочу робити. Хочеться втікти з дому.
Я не розумію, як далі мають бути наші стосунки, бо це для мене нонсенс. А він каже, що це виховний момент. І спокійно собі поїде, поки я з малою буду вдома. Я хочу розлучення(йому не казала), хоча це для мене щось страшне, у мене батьки в розлученні і я знаю як це. Я сказала, що це ламає устрій нашої сім'ї. А він каже, нічого нічого, це не кінець світу , зробиш висновки і все буде добре.
Так от, я не розумію, розлучення це єдиний варіант?

Два роки тому, коли у нас не було спільної дитини, а ми планували свою (тобто це мав бути останній мій бездітний відпочинок), але був його син, він потащив його з нами. Хоча спочатку казав на день,два(завезти його додому 2 години часу туди-назад), а потім рішив сам, що він буде з нами весь відпочинок, 10 днів. Це було щось, я ненавиджу досі той "відпочинок"
Він тоді сказав, буде так і все! І я була дуже зла і є зла на нього за те, але терпимо і живемо разом. Це сказується лише на сварках, коли я вже не вірю його словам і не можу зупинитись, а накаляю ситуацію. Зараз - я просто не зможу з цим жити, але чи варто через це ламати сім'ю? Він так сильно любить доньку! Я не знаю як вийти з цієї ситуації. Допоможіть