Занижена самооцінка

Я звикла бути чемною дівчинкою і жити по стандартах ( сім'я,робота,діти). Чоловіка не стало і я пробувала когось знайти.Вдалось вийти заміж (не скажу,що людина мені надто подобалась,просто так було по життєвому плані). Потім ми розлучились, бо за його словами спочатку зі мною було весело,а далі вже не так. (від цього в мене сильно впала самооцінка і я ніби дезорієнтована). Я не знала як мені бути далі - жити самій, одружуватись більше не хотіла, не вірила,що колись зможу мати стосунки.
Потім почала знову спілкуватись із чоловіками. І коли до одруження я обирала тих,хто подобається,то зараз будь кого.Не задумуюсь з ким будувати стосунки (кидаюсь на будь кого,лиш би не сама і помітила,що планка пускається щораз нижче).З одного боку я хочу бути вільною і незалежною, а з іншої сторони хочу,щоб коли мені буде погано, було б на кого покластись.
Я ніби не в своєму тілі,не можу бути самою, не можу нормально бути з дитиною, шукаю чоловіка.Але здається,що не заслуговую красивого,просто хоч який небудь щоб був. І шукаю панічно, ніби завтра вже не настане. Відчуваю, що без другої половинки я ніби нецілісна, ніби бракує якоїсь частини тіла, не можу зосередитись на роботі чи чомусь іншому. Ніби якась пелена напускається на очі і єдина ціль - знайти хоч кого небудь. Коли хтось знаходиться - в мене постійний страх,щоб він не пішов,щоб не зрадив (наче душу собою, мушу переконуватись,що я в нього одна і єдина,чути щоразу підтвердження любові)
Здається,що це вже психічне відхилення. Над чим мені варто працювати?