Заплуталась

Я заплуталась,в мене є хлопець, ми разом майже рік,але в глибині душі я впевнена що ми розійдемся, і також в середині бореться відчуття що це ж моя рідна людина.Він мені не підходить тому що ,з ним я відчуваю себе жінкою ,яка все рішає, а він більшість речей питається в мене, він мені задає так багато питань ніби я його мамка,любознательний, як мала дитина,іноді дитячий.Я в розпачі я знаю шо ми не будемо разом, але в одночас така прив‘язана до нього, це вже звичка, я не назву це коханням.Я не уявляю яким може бути життя без нього але точно знаю шо мої погляди на життя не збігаються з його.Я хочу подорожувати, купити будиночок на колесах і так кататись по світу, він же повна протилежність творчої людини, дуже багато усміхається, радується але це більш як дурачок ніж мужчина.Я картаю себе шо не сприймаю його як мужика, багато працювала над собою з цього приводу, але ніяк і все…хоч я також не ідеальна(Питання: Я знаю шо ми не будемо разом, але на даний момент хотіла б ше трошки з ним побути, це як…відтягнути час розставання…але з іншого боку потім ми будемо жити разом і тоді розставання буде ше болючіший для нас…Я так ніби його люблю, але розумію шо цим самим заганяю себе в його рамки, бо я хочу зовсім іншого і він так само, це дуже робить боляче, і на компроміс тут не підеш бо я поки молода вижиматиму максимум, вибачте звичайно ж але в таких речах компроміс буде поганою порадою))