не проходить почуття провини

Відчуваю, що зрадила подругу. Ми познайомилися 8 років тому на роботі, вона - була моїм безпосереднім керівником, ми потоваришували.Однак я категорично не поділяла її манеру роботи, коли вона принижувала співробітників. АЛЕ. На мене така її поведінка менше розповсюджувалася - бо типу друзі. Далі - більше, вона почала втиратися в довіру до керівництва, і тим ще більше тероризувати колектив . Більше 50 моїх колег звільнилося за час її роботи на нашому проекті. Декілька разів я таки намагалася захистити свої колег, ми сварилися. Проте згодом все забувалося. Щоправда, ми віддалилися одлна від одної. Зрештою вона звільнилася. Я з полегшенням зітхнула. З її звільненням колектив працював вже без нервових зривів. Але через півроку вона вирішила повернутися. Це було шоком для всього колективу. На одній із робочих вечірок моя колега вирішила відверто повгорити з НЕЮ, висказати все, що наболіло за роки роботи, повідомити, що колектив не радий її поверненню. Вона - почала поливати брудом всіх. Я не знала, що мені робити і як працювати з нею після всього. зрештою це керівництво покликало мене (бо ми ж з нею працюємо і дружимо давно), щоб розібатися. У мене тоді наче дах зірвало - і я розповіла керівництву про ту розмову на вечірці, про мої претензії до неї як до керівника. Після цього я хотіла поговорити і з нею, однак не встигла. Вона дізналася про ту мою розову з керівнитвом. Відтоді ми перестали спілкуватися. Щоби наш конфлікт не заважав компанії працювати - я звільнилася, так вважала чесніше у цій ситуації. Решта колег, яких я так захищала перед нею, продовжили працювати. Вона продовжила успішно працювати. Але і пробачити собі не можу, що тоді через емоції пішла з цим не до неї, а до керівництва. Я легко знайшла нову роботу - цікавішу і з більшою зп, але встигла пропрацювати лише 3 дні - як почалася війна. Мене скоротили. Компанію, де ми працювали з нею, закрили також. Але всі отримали величезні компенсації.Так, купа моїх кролег-друзів підтримують мене, що все зробила правильно, що я молодець, що наважилася піти проти неї. Колии я їм про це все розпровідаю про свої переживання , що я зрадниця - вони переконують, що все не так, що я хороша і світла людина. Не відвернулися і наші спільні друзі, але тепер вони розриваються між нею і мною. У мене прекрасна сімя, підтримка. Але все одно - відчуваю себе зрадницею, поганим спеціалістом (хоча була завжди крутим, як мені казали, і як мені здавалося за кількістю підвищень останніми роками), лузером, жебраком, невдахою. У мене загострилися хронічні захворювання, часто плачу, не знаходжу собі місця, виснажую цим рідних. Думаю, що це карма мене накриває, і що то я виявилася злом, а не вона. Однак коли питаю у себе - чи хотіла би ти з нею помиритися, поговорити? То сама собі відповідаю - ні! навіть нову професію пішла освоювати, щоб не перетнутися з нею. Як мені відпустити це почуття провини?