Live:
Ирина Константиновна Зубиашвили
Ирина Константиновна Зубиашвили 12 minutes тому: «Багатьом людям буває важко впоратися із неприємними спогадами. Часто вони виявляються більш травмівними, ніж самі події, які вони пережили. Але ми не зможемо рухатися далі, не розл»
question author 2 hours тому: «Реакція на відповідь № 391514 для Володимир Анатолійович Тарасенко Шкода - про забраний телефон»
Алла Григорівна Веленко
Алла Григорівна Веленко 3 hours тому: «Дякую за відверті відповіді Насправді, Ви підтвердили мої припущення. Те, що Ви ніяк не можете змиритися зі своїми невдачами та пробачити собі помилки, напряму пов'язане з тим, я»
You are reading a translation of this question from the original language: Ukrainian
Question by: lutik94 Age: 28

Розчарування в життi та куди рухатися далi?

Доброго дня!
Розпочну з опису того, що ж саме було в моєму житті для розуміння ситуації.
За професією я еколог. В коледжі мені подобалося навчатися, маю червоний диплом. Після закінчення коледжу вступила до ВНЗ та здобула повну вищу освіту. Вже на 5-му курсі розчарувалася в системі оцінювання та й взагалі в достатньо низькому рівні викладання. Хоча були й добросовісні викладачі.
Паралельно з навчанням я мала роботу не за спеціальністю. Мене вистачило на 2 роки. Один раз там пробувала пройти співбесіду на посаду team-lead. Хотіла таким чином розвиватися в межах компанії. Але провалила ту кляту співбесіду. Дуже корила себе за це. Зрозуміла, що якщо я не здатна співбесіду пройти, то на що я взагалі здатна? Де ж мої сильні сторони тоді? Я і сама розумію, що дуже погано і не чітко відповідала на питання. Я вийшла спокійно з кабінету і пішла додому. Для всіх я тримала маску, що все добре рівно до того моменту, поки не вийшла за межі офісу. Але по дорозі додому я сильно плакала і дорікала собі, що не впоралася. Тут я зрозуміла, що в житті все дуже не легко. І розмовний жанр, що ціниться на співбесідах - це не моє.
Мізерна зарплата і неможливість кар\'єрного росту для мене далі. Я звільнилася. Також в той час мріяла стати фотографом - купила професійний фотоапарат, пройшла курси відповідні. Провела декілька платних фотосесій. Друзі мене підбадьорювали в моєму захопленні та завжди готові були виступити в якості моделей для фотосесій)
А от одній з трьох клієнток, якій я проводила фотосесію, не сподобалися фото...Я сильно засмутилася і це зародило ще більше сумнівів в собі. Можливо це заняття не має сенсу, якщо я погано провела фотосесію на думку клієнтки, то я не змогла дати їй на 100% те, на що вона очікувала. Хоча клієнтка оплатила мої послуги повнiстю.
Я відчула, що я ні на що не здатна, що б я не почала. Будь то схуднення. Я зриваюся. Ходити в спортзал регулярно - зриваюся.
Пробувала влаштуватися за професією, але знову ж таки мізерна зарплата, на яку я не можу погодитися, мене зупинила...
Далі знайшла роботу кращу, заробітна плата в рази вище. Але, щоб добре заробляти, треба було працювати і в офісі, і в вихідні днi, і після роботи ввечері. Спочатку гроші мене мотивували, але згодом я захотіла після роботи і мати трохи власного життя. Мене вистачило на 6 місяців. Я звільнилася, бо коли я відмовилася наднормово працювати і на 8 березня теж, то було багато невдоволення. Менi ,,сiли на шию,,чи що?
Численні співбесіди, просто десятки. Бланки, резюме, телефонні дзвінки, анкети. На які тільки вакансії я не відправляла резюме...І працівник колл-центру, і фотограф в студії, і офіціант, і продавець-консультант. Просто все, що було. Адже потрібна робота. Пошук був довгим, але ,,О, бінго!,, - мені пощастило. Нарешті щось гідне - помічник керівника або ж адміністратор. Заробітна плата маленька, але там була можливicть отримати досвiд роботи. На що я i спокусилася.
Хiба ж я знала, що через декiлька мiсяцiв роботи там на моїх очах почнуть пiдроблювати документи клiєнтiв. Ну хiба ж таке допустимо? Я сказала, що це незаконно керiвнику i не правильно. Я не хочу в цьому брати участь. Вiдчувала його моральний тиск та й розумiла, що може не виплатити заробiтну плату менi, якщо я не захочу йому допомагати в цих ,,темних справах,,. Тому i з цiєю роботою було покiнчено. Закiнчилося тим, що я ввечерi зателефонувала керiвнику, та розплакалася в трубку, що не хочу цим займатися. Сказала, що просто не можу. Це аморально. Я думаю, всi розумiють, що заробiтну плату менi не виплатили... Я просто в той час лютувала, я пробувала писати йому, просити виплатити, говорила, що звернуся в полiцiю... Настiльки ж менi бридко, що iснують такi люди, як вiн. Людинi абсолютно все рiвно яким чином заробляти грошi, навiть якщо обманним шляхом.
Для мене це був стрес. Адже грошей не було, треба щось далi робити. Була безвихiдь. Я змушена продати свiй фотоапарат та на цi грошi поїхати в Польщу.
Минуло ще 3 роки.
Зараз мені 28 років, я працюю в Польщі на складі. Робота абсолютно не тяжка, не вимагає ніяких особливих вмінь. Але ж... Але ж час iде i пора рухатися далi. А от мотивацiї вже нема. Нема вiри в краще. Та ще й вiйна... Власного житла нема тут, а було б добре мати не пiдiрване вiдчуття безпеки.
Iнодi менi здається, що все, що вiдбувалося у мене в життi - це цiнний життєвий досвiд i я мала б стати сильнiшою. Але iнодi навпаки - нiби мене ,,життя побило,, i через це я маю купу травм i недовiри до Всесвiту та людей. (Свiт не Ок, Я не Ок, та i все не Ок. А мало би бути навпаки)
Даремно я витратила так багато часу на здобування освіти, яка мені виявилася не потрібною і яку я не можу застосувати в Україні. Так багато часу я витратила, а що маю натомiсть?
Зараз я просто кожного дня захлинаюся в професiйнiй нереалiзованостi. I звинувачую себе. Бiльше за все звинувачую себе. Аутоагресiя не така безневинна як може здатися на перший погляд. На цьому фонi вiд нервування я роздираю нерiвностi на лицi. Намагаюся триматися i не робити цього, але це вже звичка. Так я нiби заспокоюю себе ... до наступного разу, коли зiрвуся ще раз.
Все б нiчого, але я маю ходити на роботу, в магазин. Менi cоромно з таким лицем в ранках ходити. Це мене не прикрашає. Це замкнуте коло, ОКР називається наче цей розлад... Не буду ставити сама собi дiагнози. Можливо це просто гормони чи щось iнше.
Прокручую якicь варiанти - може здобути 2 вищу освiту? - Так я ж i з першою не знаю куди подiтися.
Залишатися там, де я є - це безперспективно.
Повернутися до фотографii як професiї? Чи нi?
Боже, а ще ж i курси по нарощуванню вiй я колись проходила! i матерiали десь для цього вдома є.
Отакi вони тяжкi цi пошуки власного призначення в життi.
Знаєте, думаю, кожен чув в школi таку фразу: ,,Вчiться, бо будете працювати доярками, вставати нi свiт нi зоря.,, I ми вчилися. Ну я так точно)) I що, допомогло це менi? Просто безмежне розчарування.
Дякую, якщо дочитали мiй песимiстичний крик душi до кiнця.
Буду рада почути вашi думки) Невже все безнадiйно чи я таки побачу свiтло в кiнцi тунелю? А може я така й не одна в цьому свiтi.
Liked: 2 from 2
...
What are these ratings?

Question Ratings

Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.

You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.

If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.

For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.

Psychologists’ answers

There are no answers to this question yet.
This question is archived. New replies are no longer accepted.
Log in or register to answer.
Want to ask a psychologist a question online for free right now?