Question

18-10-2022

Доброго дня!
Розпочну з опису того, що ж саме було в моєму житті для розуміння ситуації.
За професією я еколог. В коледжі мені подобалося навчатися, маю червоний диплом. Після закінчення коледжу вступила до ВНЗ та здобула повну вищу освіту. Вже на 5-му курсі розчарувалася в системі оцінювання та й взагалі в достатньо низькому рівні викладання. Хоча були й добросовісні викладачі.
Паралельно з навчанням я мала роботу не за спеціальністю. Мене вистачило на 2 роки. Один раз там пробувала пройти співбесіду на посаду team-lead. Хотіла таким чином розвиватися в межах компанії. Але провалила ту кляту співбесіду. Дуже корила себе за це. Зрозуміла, що якщо я не здатна співбесіду пройти, то на що я взагалі здатна? Де ж мої сильні сторони тоді? Я і сама розумію, що дуже погано і не чітко відповідала на питання. Я вийшла спокійно з кабінету і пішла додому. Для всіх я тримала маску, що все добре рівно до того моменту, поки не вийшла за межі офісу. Але по дорозі додому я сильно плакала і дорікала собі, що не впоралася. Тут я зрозуміла, що в житті все дуже не легко. І розмовний жанр, що ціниться на співбесідах - це не моє.
Мізерна зарплата і неможливість кар'єрного росту для мене далі. Я звільнилася. Також в той час мріяла стати фотографом - купила професійний фотоапарат, пройшла курси відповідні. Провела декілька платних фотосесій. Друзі мене підбадьорювали в моєму захопленні та завжди готові були виступити в якості моделей для фотосесій)
А от одній з трьох клієнток, якій я проводила фотосесію, не сподобалися фото...Я сильно засмутилася і це зародило ще більше сумнівів в собі. Можливо це заняття не має сенсу, якщо я погано провела фотосесію на думку клієнтки, то я не змогла дати їй на 100% те, на що вона очікувала. Хоча клієнтка оплатила мої послуги повнiстю.
Я відчула, що я ні на що не здатна, що б я не почала. Будь то схуднення. Я зриваюся. Ходити в спортзал регулярно - зриваюся.
Пробувала влаштуватися за професією, але знову ж таки мізерна зарплата, на яку я не можу погодитися, мене зупинила...
Далі знайшла роботу кращу, заробітна плата в рази вище. Але, щоб добре заробляти, треба було працювати і в офісі, і в вихідні днi, і після роботи ввечері. Спочатку гроші мене мотивували, але згодом я захотіла після роботи і мати трохи власного життя. Мене вистачило на 6 місяців. Я звільнилася, бо коли я відмовилася наднормово працювати і на 8 березня теж, то було багато невдоволення. Менi ,,сiли на шию,,чи що?
Численні співбесіди, просто десятки. Бланки, резюме, телефонні дзвінки, анкети. На які тільки вакансії я не відправляла резюме...І працівник колл-центру, і фотограф в студії, і офіціант, і продавець-консультант. Просто все, що було. Адже потрібна робота. Пошук був довгим, але ,,О, бінго!,, - мені пощастило. Нарешті щось гідне - помічник керівника або ж адміністратор. Заробітна плата маленька, але там була можливicть отримати досвiд роботи. На що я i спокусилася.
Хiба ж я знала, що через декiлька мiсяцiв роботи там на моїх очах почнуть пiдроблювати документи клiєнтiв. Ну хiба ж таке допустимо? Я сказала, що це незаконно керiвнику i не правильно. Я не хочу в цьому брати участь. Вiдчувала його моральний тиск та й розумiла, що може не виплатити заробiтну плату менi, якщо я не захочу йому допомагати в цих ,,темних справах,,. Тому i з цiєю роботою було покiнчено. Закiнчилося тим, що я ввечерi зателефонувала керiвнику, та розплакалася в трубку, що не хочу цим займатися. Сказала, що просто не можу. Це аморально. Я думаю, всi розумiють, що заробiтну плату менi не виплатили... Я просто в той час лютувала, я пробувала писати йому, просити виплатити, говорила, що звернуся в полiцiю... Настiльки ж менi бридко, що iснують такi люди, як вiн. Людинi абсолютно все рiвно яким чином заробляти грошi, навiть якщо обманним шляхом.
Для мене це був стрес. Адже грошей не було, треба щось далi робити. Була безвихiдь. Я змушена продати свiй фотоапарат та на цi грошi поїхати в Польщу.
Минуло ще 3 роки.
Зараз мені 28 років, я працюю в Польщі на складі. Робота абсолютно не тяжка, не вимагає ніяких особливих вмінь. Але ж... Але ж час iде i пора рухатися далi. А от мотивацiї вже нема. Нема вiри в краще. Та ще й вiйна... Власного житла нема тут, а було б добре мати не пiдiрване вiдчуття безпеки.
Iнодi менi здається, що все, що вiдбувалося у мене в життi - це цiнний життєвий досвiд i я мала б стати сильнiшою. Але iнодi навпаки - нiби мене ,,життя побило,, i через це я маю купу травм i недовiри до Всесвiту та людей. (Свiт не Ок, Я не Ок, та i все не Ок. А мало би бути навпаки)
Даремно я витратила так багато часу на здобування освіти, яка мені виявилася не потрібною і яку я не можу застосувати в Україні. Так багато часу я витратила, а що маю натомiсть?
Зараз я просто кожного дня захлинаюся в професiйнiй нереалiзованостi. I звинувачую себе. Бiльше за все звинувачую себе. Аутоагресiя не така безневинна як може здатися на перший погляд. На цьому фонi вiд нервування я роздираю нерiвностi на лицi. Намагаюся триматися i не робити цього, але це вже звичка. Так я нiби заспокоюю себе ... до наступного разу, коли зiрвуся ще раз.
Все б нiчого, але я маю ходити на роботу, в магазин. Менi cоромно з таким лицем в ранках ходити. Це мене не прикрашає. Це замкнуте коло, ОКР називається наче цей розлад... Не буду ставити сама собi дiагнози. Можливо це просто гормони чи щось iнше.
Прокручую якicь варiанти - може здобути 2 вищу освiту? - Так я ж i з першою не знаю куди подiтися.
Залишатися там, де я є - це безперспективно.
Повернутися до фотографii як професiї? Чи нi?
Боже, а ще ж i курси по нарощуванню вiй я колись проходила! i матерiали десь для цього вдома є.
Отакi вони тяжкi цi пошуки власного призначення в життi.
Знаєте, думаю, кожен чув в школi таку фразу: ,,Вчiться, бо будете працювати доярками, вставати нi свiт нi зоря.,, I ми вчилися. Ну я так точно)) I що, допомогло це менi? Просто безмежне розчарування.
Дякую, якщо дочитали мiй песимiстичний крик душi до кiнця.
Буду рада почути вашi думки) Невже все безнадiйно чи я таки побачу свiтло в кiнцi тунелю? А може я така й не одна в цьому свiтi.

Питання від: lutik94; Вік: 28

подобається запитання?

подобається: 2 з 2

Знайдіть психолога в Україні: психолог Київ, психолог Дніпро, психолог Одеса, психолог Харків, психолог Львів та інші регіони України або онлайн.

А Ви бажаєте поставити питання психологам просто зараз? Або отримати приватну допомогу психотерапевта онлайн (по Скайпу, Вайберу, Watsapp)?

Виберіть психолога для консультування з приводу профорієнтації, робочих відносин з колегами та керівництвом

Щоб запитати або відповісти, авторизируйтесь або пройдіть реєстрацію!

Автор питання не дозволив його обговорення. Заборона стосується порад від нефахівців. Відкриті для коментарів питання - тут.

Наші психологи

Юлия Якименко
(Онлайн)

Алексей Лемещук
(Одеса)

Нiна Уенем
(Онлайн)

Катерина Вовк
(Київ)

Схожі онлайн консультації

17-10-2022 Конфлікти з колегами і сльози

28-09-2022 гоу ту ворк !!!

27-09-2022 Як реагувати на поведінку колеги?

06-09-2022 Чем заняться в жизни, если нет способностей ни к чему?

01-09-2022 Не хочу працювати на когось

24-08-2022 Из работника во владельцы своего дела

23-08-2022 Поиск работы в Днепре

20-08-2022 Что имела в виду начальница?

05-08-2022 Нереалізованість ,кризис

25-07-2022 Не общаются коллеги

Светлана Владимировна Киселевская (Дніпро) · Answer 1 · 2022-10-18 08:41:39

цитата:

Буду рада почути вашi думки

А какую помощь Вы ожидаете получить от психологов на этом форуме?
Или Вас интересуют просто

цитата:

думки

?

Ольга Владимировна Головченко (Дніпро) · Answer 2 · 2022-10-18 09:03:01

Доброе утро!
Скажите, а какую помощь Вы хотите получить и в чем Ваш вопрос? Какие у Вас отношения с родителями? Возможно, Вам просто нужно проанализировать свои ресурсы, рынок и посмотреть, что Вы можете изменить, какие ресурсы добрать

Владимир Анатольевич Тарасенко (Запоріжжя) · Answer 3 · 2022-10-18 11:39:42

цитата:

А може я така й не одна в цьому свiтi.

Та, звісно, не одна. А чи від цього легше?!

цитата:

Невже все безнадiйно чи я таки побачу свiтло в кiнцi тунелю?

Є така перспектива. Але потрібно-таки вийти з тунелю. А для цього, найголовніше, позбавитись тунельного погляду на життя і світ навколо.

Передумова вже з'явилась - Ви себе виявили і жахнулись від "перебування" в тунелі.

Наступні кроки - розвиток власних можливостей для усвідомлення - долю можна змінювати (це не данність назавжди). Треба позбавлятись хибних уявлень, замінювати їх на більш адаптивні. Відчувати і посилювати стан внутрішньої свободи. Бачити і користатись її величністю ВИБОРОМ думати, відчувати і діяти так, як бажаєте Ви(!)

Тож запрошую Вас у дивовижний світ практичної психології.

Елена Владимировна Мороз (Київ) · Answer 4 · 2022-10-18 16:28:01

Доброго дня! Ви точно не одна у цьому світі. Багато людей зустрічаючись з реальністю життя розачоровуються, проходять кризу ідеалістичного сприйняття світу і себе, а потім досягають успіхів у пошуку свого місця. Це певний складний шлях, обирая який добре б мати підтримку рідних, близьких і друзів. Скажіть, чи можете ви просити про допомогу? Чи є серед вашого оточення люди, які вам змогли б бути підтримкою і опорою, якщо ви попросите?
Справа в тому, що в любій справі, на будь-якій роботі, коли ви тільки починаєте працювати, ви переживаєте себе маленькою. Бо кожна нова справа - то не знайома територія і її треба опановувати поступово. Метафорично можна порівняти цей процес з тим, як дитина починає ходити, або як проходить підлітковий період. У підлітковому віці дитина дорослішає, але досвіду бути дорослою ще не має. Тому важливо, щоб були поряд люди, які б навчали і підтримували дорослішання. Схоже і вам потрібні люди, які б вірили у вас і підтримували у складний час. Але це не все. Важливо, щоб ви вірили і довіряли цим людям.
З повагою, Олена Мороз (психолог, Гештальт-терапевт)

Ирина Николаевна Островерх (Харків) · Answer 5 · 2022-10-18 17:16:47

Доброго дня!

"маю червоний диплом. Після закінчення коледжу вступила до ВНЗ та здобула повну вищу освіту."

" Також в той час мріяла стати фотографом - купила професійний фотоапарат, пройшла курси відповідні. Провела декілька платних фотосесій."

"Численні співбесіди, просто десятки. Бланки, резюме, телефонні дзвінки, анкети."

"змушена продати свiй фотоапарат та на цi грошi поїхати в Польщу"

"Боже, а ще ж i курси по нарощуванню вiй я колись проходила! i матерiали десь для цього вдома є."

Читаю ваші прагнення і досягнення та захоплююся вами. Ви неймовірно цілеспрямована та дієва людина, відчувається ваша внутрішня сила.

"Зараз я просто кожного дня захлинаюся в професiйнiй нереалiзованостi. I звинувачую себе. Бiльше за все звинувачую себе."

А в цьому місці стало дуже сумно за вас. Ви вже так багато спробували та зробили, але як спритно навчилися себе обесцінювати. Чому так важливо критично відноситися до себе ? Хто у вашому житті так відносився до вас?

"Аутоагресiя не така безневинна як може здатися на перший погляд. На цьому фонi вiд нервування я роздираю нерiвностi на лицi. Намагаюся триматися i не робити цього, але це вже звичка. Так я нiби заспокоюю себе ... до наступного разу, коли зiрвуся ще раз. Все б нiчого, але я маю ходити на роботу, в магазин. Менi cоромно з таким лицем в ранках ходити. Це мене не прикрашає"

Мені здалося, що ваш реальний образ, те що робите і з чим справляетесь у житті, не задовольняє придуманий вами ідеальний образ, і від цього з'являтися внутрішній конфлікт.
Внутрішній конфлікт створює дуже велику напругу у вашій психікі, яка потребує вихід і полегшення.
Так формується залежна звичка.

"Буду рада почути вашi думки)"

Раджу вам почати роботу з психологом для прийняття себе і формування своєї самоцінності.

Виктория Николаевна Цуркан (Київ) · Answer 6 · 2022-10-18 23:56:04

Доброго дня.
Хочеться вас підтримати. Ви пройшли складний шлях і зробили все найкращим чином, виходячи з ваших можливостей. І ви праві: доросле життя складне. Вкрай рідко в ньому працює проста формула «зроби так – отримаєш, що хочеш». Насправді, в житті, щоб отримати бажане, часто доводиться вигадувати щось нестандартне, розмірковувати, діяти в зоні дискомфорту та невідомості.

Ви пишете, що гарно навчалися в коледжі і отримали вищу освіту. На жаль, ні в коледжі, ні у ВНЗ не вчать тим речам, які дуже потрібні в дорослому житті. Не вчать тому, як заробляти гроші, як гарно проходити інтерв’ю, як домовлятися та вести конструктивні бесіди, як зрозуміло доносити свої думки, як будувати відносини з людьми, як шукати друзів, однодумців та партнерів, як красиво себе презентувати, як бути гарним менеджером і за дорого продавати свою майстерність та багато іншого. Всього цього вам доведеться навчитися самостійно. І це не буде швидко і просто. Кожна навичка – це робота, вкладені час і фінанси. І вчитися доведеться постійно.

Ви зараз ображені на своїх батьків і вчителів, що казали вам «Вчiться, бо будете працювати доярками, вставати нi свiт нi зоря». І вони дійсно у це вірили, бо це правило працювало у радянські часи. Диплом ВНЗ і гарні оцінки відкривали в той час багато дверей і можливостей. Того, хто добре вчився, радо зустрічали на всіх підприємствах. Це було дуже зручно: від батьківського дому на роботу, де керівник замість батьків несе відповідальність і каже, що робити. Багато людей так жили і їм це подобалось. Людина залишалась в позиції дитини все життя. То були благодатні часи для людей, які вміють добре вписуватися в систему, легко засвоюють правила і чітко виконують всі вимоги керівника, і головне - не виділяються. Зараз такі працівники теж потрібні, але вони не мало заробляють. Високо цінується ті спеціалісти, які проявляють креативність, нестандартність, поєднують знання у різних сферах. Потрібні творчість, унікальність, широкий спектр навичок і досвіду. Вимоги дуже високі. Щоб цього досягти потрібен час, зусилля, багато часів для досягнення майстерності.

Ви зараз тільки на початку цього шляху. Ви старанна, працьовита, відповідальна людина. Ці якості вам обов’язково знадобляться. Зараз ви стикнулися з перешкодою, яку не знаєте, як подолати. І такі перешкоди - це норма для дорослого життя. Ви постійно будете вирішувати нові задачі, і у вас не буде досвіду, як це робити. На відміну від коледжу і ВНЗ вам ніхто не підкаже формули, не дасть готовий алгоритм досягнення цілі. В цьому суть розвитку та дорослішання. Це як політ на невідому планету. Зараз ви бачите лише зірку на небі і мрієте її досягти, але у вас не має ні корабля, ні маршруту, ні навичок пілота. Тож перед вами складна, але цікава пригода.

Для вас досягнення бажаного рівня життя – задача підвищеної складності, бо зараз війна. Через еміграцію ви лишилися батьківщини, звичного кола рідних та друзів. Це велике випробування для молодої людини, яке потрібно враховувати і не вимагати від себе досягнень. Можливо зараз час для відновлення, зцілення і накопичення сил на той період, коли настане мир і з’явиться більше можливостей для розвитку.

Робіть прості кроки, ставтеся до себе дбайливо. Почніть з будь якої справи, що приносить задоволення і радість, і не потребує багато ресурсів і фінансових вкладень. Поверніться до фотографії, якщо ця справа вам до душі. Головне – це займатися щодня і стільки часу, скільки буде сил. Вам не вистачає зараз приємних емоцій, а це паливо для життя і розвитку. Без задоволення і радості не буде змін. Прислухайтеся до себе, чого вам хочеться і йдіть за своїм бажанням. Особливо звертайте увагу на ті справи, про які ви думаєте: «та це все дурість, марне витрачання часу». Головний орієнтир – задоволення.

Знайдіть однодумців і людей, з якими вам буде цікаво розмовляти. Група підтримки – це те, що вам зараз необхідно. Потім, якщо буде можливість, знайдіть наставників – людей, які визивають у вас повагу, і вам хотілось би бути на них схожою, спілкуйтеся з ними. Спостерігаючи цікавих людей, дізнаючись їх погляди на мир і життя, ми розвиваємося, переймаємо їх навички, беремо собі найкраще.

Ви - не одна, багато людей переживають схожі почуття. Розпач, багато тривоги перед майбутнім, невизначеність – це, через що проходить багато українців сьогодні. Тож бережіть себе, підтримуйте себе як найдобріша і любляча мама. Вірю, що ви знайдете свій шлях! У вас для цього все є. Успіхів!

Розчарування в життi та куди рухатися далi?