Question by:
Жінка
Age:
30
Я – аб'юзерка. І що тепер?
Завжди вважала себе жертвою у стосунках. Нещодавно переосмислила, проаналізувала, і зрозуміла, що насправді в нас аб'юзер я. Навіть склала список, на більш ніж 20 пунктів, як я вчиняла несправедливо, ображала свого чоловіка...
Наприклад, говорила неправду (думаючи, що правда образить або розізлить), брала його речі без дозволу (цукерки, ліки, станочки для гоління і шкарпетки), викидала його речі, які мені не подобаються без дозволу і попередження (зношений одяг, який йому шкода викинути), примушувала його брати на себе більшу частину матеріальних витрат сім'ї (аргументуючи це тим що він зобов'язаний по закону, по факту я справді так думала, але не перевіряла закони перш ніж це говорити), нехтувала його проханнями, сміялась з деяких звичок його сім'ї, які мені не подобаються, примушувала до сексу коли йому не хотілося (влаштовувала істерики і в результаті примирення зазвичай зрештою був секс, хоча це було не свідомо, а просто так виходило), критикувала. А про деякі речі соромно навіть писати.
З одного боку відчуваю до себе огиду, що я така, з іншого – якесь є приємне відчуття легкості, ейфорії від того, що виявляється я не така вже й слабка і безпомічна, як думала. Можливо я сильна, але не туди направила свою силу... І мабуть тому мене ніколи не влаштовувало моє життя...
Я ніколи не думала про це як про аб'юз, думала що поводжу себе відповідно до ситуації. Я не робила цього спеціально щоб завдати шкоди чи змусити страждати. Просто так вийшло. Я ніколи навіть не розглядала наші стосунки з тої сторони, що можливо якась Моя поведінка не правильна.
Отже, виявляється я аб'юзер, хоча я цього ніколи не хотіла. Виявляється я мабуть вовк в овечій шкурі. Здається, я витрачала сили на те, щоб здаватися слабкою і жалюгідною, яку потрібно жаліти і допомагати, а не для того, щоб розвиватися і організувати таке життя, яке мені б хотілося.
В результаті я і є жалюгідна і неспроможна, залежу від чоловіка матеріально і психологічно, не задоволена ні відносинами, ні життям взагалі і просто наче в ямі яку викопала сама ж. А хотіла б жити гідним життям, бути в хороших рівних відносинах, бути достойною, знати себе і могти за себе постояти...
Я навіть боюся попросити допомоги, підказки, що мені робити і як вибратися? (Тому що здається, якщо я проситиму допомоги, то це я знову гратиму роль жертвоньки, яка нічого не може і не знає?) Я просто заплуталась(
Наприклад, говорила неправду (думаючи, що правда образить або розізлить), брала його речі без дозволу (цукерки, ліки, станочки для гоління і шкарпетки), викидала його речі, які мені не подобаються без дозволу і попередження (зношений одяг, який йому шкода викинути), примушувала його брати на себе більшу частину матеріальних витрат сім'ї (аргументуючи це тим що він зобов'язаний по закону, по факту я справді так думала, але не перевіряла закони перш ніж це говорити), нехтувала його проханнями, сміялась з деяких звичок його сім'ї, які мені не подобаються, примушувала до сексу коли йому не хотілося (влаштовувала істерики і в результаті примирення зазвичай зрештою був секс, хоча це було не свідомо, а просто так виходило), критикувала. А про деякі речі соромно навіть писати.
З одного боку відчуваю до себе огиду, що я така, з іншого – якесь є приємне відчуття легкості, ейфорії від того, що виявляється я не така вже й слабка і безпомічна, як думала. Можливо я сильна, але не туди направила свою силу... І мабуть тому мене ніколи не влаштовувало моє життя...
Я ніколи не думала про це як про аб'юз, думала що поводжу себе відповідно до ситуації. Я не робила цього спеціально щоб завдати шкоди чи змусити страждати. Просто так вийшло. Я ніколи навіть не розглядала наші стосунки з тої сторони, що можливо якась Моя поведінка не правильна.
Отже, виявляється я аб'юзер, хоча я цього ніколи не хотіла. Виявляється я мабуть вовк в овечій шкурі. Здається, я витрачала сили на те, щоб здаватися слабкою і жалюгідною, яку потрібно жаліти і допомагати, а не для того, щоб розвиватися і організувати таке життя, яке мені б хотілося.
В результаті я і є жалюгідна і неспроможна, залежу від чоловіка матеріально і психологічно, не задоволена ні відносинами, ні життям взагалі і просто наче в ямі яку викопала сама ж. А хотіла б жити гідним життям, бути в хороших рівних відносинах, бути достойною, знати себе і могти за себе постояти...
Я навіть боюся попросити допомоги, підказки, що мені робити і як вибратися? (Тому що здається, якщо я проситиму допомоги, то це я знову гратиму роль жертвоньки, яка нічого не може і не знає?) Я просто заплуталась(
What are these ratings?
Question Ratings
Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.
You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.
If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.
For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.
