Депресія(?)

Доброго дня усім, хочу звернутися за порадою. Досить тривалий час відчуваю практично постійно апатію, тугу, відсутність настрою і сил, якесь відчуття ''безполезности'', немає якихось мрій, прагнень, відчуття радості хоч від чогось. Живу з мамою і відчимом, сама виховую сина 3р, колишній чоловік шизофренік(дійсний діагноз), за дитину забув практично відразу після народження, та й за вагітності 4 рази у психлікарні лежав. Після розлучення мала декілька стосунків, але все з невдалими людьми. Місяць назад померла бабуся, тяжка лежача 9 років після інсультів, ніби мало стали легше хоча б у фізичному плані, бо вже немає погодинного догляду, але цього немає. В дитини криза 3 років триває, хоче і уваги, і гратися, і характер десь показати, і затримка мови присутня - а я відчуваю, що не вивожу, ніякого позитиву і навчання дитині не можу дати, мать-мегера, яку задовбало постійне повторення одного й того ж, і постійне ''не можна так, не ображай, не роби так''. Маю псоріаз і зайву вагу, то ж до своєї зовнішності відношусь або з негативізмом, або з пофігізмом. Маю хлопця, мобілізований, зараз 300 з поломаною рукою, ніби все добре, хоча звісно бувають непорозуміння. Нещодавно прийшла до нас мама його, з якою в нього не дуже добрі відносини, попросила мене дещо зробити, то хлопець спершу на неї зірвався, бо ж говорить по телефону, йому заважають, ніхто нічого робити не буде. А потім до мене ''а хіба ти те вмієш робити? Ти ж нічого не вмієш '', мотивуючи потім при вияснені це тим, що не хотів, щоб я для його мами щось робила. І після його фрази мене як у відро сірої фарби мокнули, ні сил, ні позитиву, ні радості, нічого немає, навіть не відчуття образи, а просто пусто. І ніби не депресія, бо ж виконую хатню роботу, догляд за малим, але розумію, що стан недобрий. До психолога чи психіатра немає змоги, дитину немає на кого лишити і проблеми з фінансами. Підкажіть, будь ласка, що робити.