Нікуди подітися в житті

Життя, яким мені доводиться жити, мені зовсім нецікаве. Воно абсолютно незручне і зовсім не задовольняє мені. І з цим нічого не зробити. Мені доводиться жити з батьками, бо немає роботи і грошей на оренду житла. Робота, яка мені доступна зараз у моєму місті, мені не цікава. Я там працював, там шумно, багато пилу, неприємний запах і не дуже корисно для здоров'я. Там немає можливості нормально на обід сходити. Суцільний дискомфорт. Можна поїхати в інше місто. Але тут проблема у тому, що у мене є проблеми із спілкуванням. Мені важко дається розмова з незнайомими людьми. Тому я на це не можу наважитися. Знову таки, не хочу дискомфорту. А там його ціла купа - треба домовитися за житло, за роботу, якось пристосовуватися до людей, які там працюватимуть, а може і житимуть десь поряд. А треба ще у воєнкомат іти, щоб знятися з реєстрації, а потім стати у іншому місці на облік. Я не хочу зайвий раз іти у воєнкомат, хоча формально мене по здоров'ю не мають мобілізувати, але все ж.
Загалом, ситуація така: так, як я живу зараз, мені незручно, йти на ту роботу у своєму місці - погано, їхати кудись - погано.
І що з цим робити я не знаю. Звісно, можна десь знайти психолога і т.д. Але у нашому місці немає. Через інтернет не можу, бо дома завжди хтось є. До того ж на все це треба гроші, гроші, гроші. А їх немає зайвих. Мало того, що мені цей світ зіпсував життя, так мені ще й платити треба, щоб мені допомогли. Через усю цю безвихідь є депресія, стрес, злість на суспільство, світ, батьків. Відсутність бажання зайвий раз щось робити. Пригніченість і відчуття повної несправедливості.