Нікуди подітися в житті

І що з цим робити я не знаю. Звісно, можна десь знайти психолога і т.д. Але у нашому місці немає. Через інтернет не можу, бо дома завжди хтось є. До того ж на все це треба гроші, гроші, гроші. А їх немає зайвих. Мало того, що мені цей світ зіпсував життя, так мені ще й платити треба, щоб мені допомогли. Через усю цю безвихідь є депресія, стрес, злість на суспільство, світ, батьків. Відсутність бажання зайвий раз щось робити. Пригніченість і відчуття повної несправедливості.

Борисе, на яку відповідь розраховували, коли писали сюди?

Мало того, що мені цей світ зіпсував життя

Чим?

Через усю цю безвихідь є депресія, стрес, злість на суспільство, світ, батьків. Відсутність бажання зайвий раз щось робити. Пригніченість і відчуття повної несправедливості

давно в жертву граєте?
ЩО НЕ ТАК В СУСПІЛЬСТВІ, В СВІТІ, В БАТЬКАХ, В СОБІ?

Знову таки, не хочу дискомфорту

можливо проблема не в дискомфорті, а у відповідальності, яку доведеться нести за себе?

Вітаю, Борисе.
Життя дорослої людини складне, потрібно вирішувати багато важких задач, спілкуватися з різними людьми, витримувати напругу, непередбачуваність та невизначеність цього світу. Пристосуватися до земних умов проживання – це випробування. Воно вимагає сміливості. А хочеться всього гарного побільше і зразу, без зусиль і страждання. Всі люди хочуть жити легко, не зустрічала жодної людини, якій подобається щоденна важка праця.
Легко жити можна лише у дитинстві, коли дорослі дбають про гроші, їжу і домівку. Але дитинство закінчується, і життя вимагає переходити на наступний рівень складності. Тобто потрібно пройти шлях героя. Це як в казці:
Жив собі чоловік. Мав він трьох синів. Найстаршого звали Петром, середульшого – Гаврилом, найменшого – Іваном.
Коли хлопці підросли, батько покликав їх до себе й каже:
– Старий я, діти мої, не можу вас прогодувати. Ви вже виросли, ідіть собі в світ, шукайте роботи. Та за рік повертайтеся додому.
І пішли сини шукати свою долю. На їх шляху зустрічаються дракони, змії, відьми, які хочуть їх вбити. Та хлопці не здаються, вступають у бій, долають ворогів і повертаються до батьківської хати зі скарбами та нареченими.
Лише в кінці казки, коли звичайний хлопець стає переможцем, він отримує нагороду. Ніяк інакше. Без битви з драконами та іншими чудовиськами не обходиться жодна казка.
Шлях Героя, який повинна пройти кожна людина. Тож і вас, Борисе, чекає унікальна пригода. Та поки ви не наважуєтесь вирушити у мандрівку. Можна відмовитися від цього шляху, залишитися у материнській колисці, особливо, якщо умови дозволяють, і батьки не роблять нічого для того, щоб вдома стало нестерпно, і життя з ними було жахливим, і вам захотілося би втекти з дому шукати своє місце у світі, захотілося збудувати власний дім і жити так, як подобається вам.
Страхи можуть зупиняти вас вийти з дому, тому важливо шукати те, що стане для вас дуже бажаною ціллю, яка звабить вас на шлях Героя, і відмовитися від цієї жаданої мрії стало б для вас самим великим страхом. Це простір для вашої уяви і пошуків.
Залишайтеся вдома поки бажання піти не стане сильнішим за ваші страхи. Бажання неможливо ввімкнути, не має такої чарівної кнопки, шукайте натхнення.
Подивіться фільм «Неймовірне життя Уолтера Мітті», 2013
Рекомендую книги:
«Бояться, но делать», Брэндон Уэбб
«Волшебный пинок для начала твоей новой жизни» Шаа Васмунд и Ричард Ньютон

Відредаговано автором 17-06-2023 22:06:12

Так, життя несправедливе. І дійсно люди мають різні стартові умови. Можна злитися, ображатися на це і присвяти образам усе життя. Це ваш вибір, на що витрачати дорогоцінний час.
Я співчуваю вам. Ваше життя – це як задача з зірочкою (особливої складності). Тож і зусиль потребує набагато більше, ніж іншим. Можна опустити руки і сказати зробити нічого неможливо. А можна шукати варіанти. Дайте відповідь собі на запитання: чи все я зробив, що можливо в моїх умовах? Чи справді більше нічого неможливо зробити?
Ви питаєте: «Який смисл щось робити, коли потрібного життя всеодно ніколи не буде?» Так, те життя, яке присутнє у вашій уяві скоріш за все не відповідає вашим можливостям. Це прикро. Але зріла позиція тим і відрізняється від дитячої, що доросла людина чітко розуміє свої обмеження, межі досяжного, приймає свою неідеальність, неспроможність бути великою людиною, доросла людина приймає свою звичайність, відпускає бажання всемогутності.
«У вашій казці ситуація виглядає так, наче всі у рівних умовах. Але у житті це не так».
Казок багато, як і реальних історій. Деякі казки починаються так: І жив бідний чоловік. І був у нього син. Нічим стало годувати сина. І вирішив чоловік послати сина шукати іншої долі…». Чи знаєте ви біографію співачки Мадонни – з чого вона починала свою кар’єру? Почитайте біографію актора Джима Керрі, Деніела Крейга, чемпіона Майка Тайсона. Задайте в пошуковій системі: «Успішні люди з бідних родин» - можливо знайдете того героя, хто стане вашим натхненником.
А яка казка була улюбленою в вашому дитинстві?

Відредаговано автором 18-06-2023 00:02:46

Це не гра, це реальні проблеми

Звісно, все що не по вашому - не справедливо, можливо навіть реальні проблеми з адаптацією.

Нащо мені така відповідальність, якщо вона супроводжується страхами, тривогами і дискомфортом?

А як ви далі думаєте жити? За кожним углом нас це все підстерігає.
Вам вигідно так жити, щоб ви не говорили собі у виправдання, у вас безліч вроринних вигод (книга Е.Берн "Игры в которые играют люди") при бажанні можете прочитати, ваш випадок там є.

Як ви будете жити, коли помруть ті, хто зараз про вас турбується?

З чого раді весь світ вам завинив і має підлаштуватися під вас, щоб вам стало легко і комфортно жити???

Не подобається, неправильне виховання - перевиховайте себе самі, фізичне і психічне насилля - навчіться захищатися, хочете підтримки - почніть щось робити..
Є книги, які вчать спілкуванню...

Мало того, що мені цей світ зіпсував життя, так мені ще й платити треба, щоб мені допомогли.

Уявіть, всім треба платити за все і скрізь, а вам чомусь повинні все возмістить і дать безплатно. Чим ви краще за інших? Чому вам повинні, а іншим ні?

Радійте і цілуйте ікони, що ви не на зоні. Там би ще й жопу прорвали на німецький хрест, навіть опущені, там люблять жертв, вони зразу кажуть: о баба у нас.

Прийміть хоча б відповідальність за власне життя, що ви джерело всіх проблем, а не інші:
не мене обікрали, а я підставився, не мене побили, а я не зміг дати відсіч, не мені зіпсували, а я дав це зробити, не мене обманули, а я повірив і т.д.

Не шкода мені жертв. Сам був таким до 27 років. Тому НЕ ШКОДА!! По співчуття до когось іншого.

То

ЩО НЕ ТАК В СУСПІЛЬСТВІ, В СВІТІ, В БАТЬКАХ, В СОБІ?