Як позбутись агресії до дитини?

Доброго вечора. Я мама 2 діток, дівчинці майже 5, хлопчику 1,6. З другою вагітністю моє життя перетворилось на жах, я ніяк не можу знайти підхід, контакт до доньки. Вона влаштовувала мені титанічні істерики, я ковтала, намагалась зберігати спокій. Ми трішки пройшли цей етап, я була на збереженні і тоді мені промайнула думка, як добре бути самій, ніяких істерик, криків, плачів. Я тоді відпочила ніби від того всього, народилась друга дитина, все ніби нічого, пройшов деякий час і знову, звинувачення від дитини, що я її не люблю, істерики з будь якого прикладу, постійне оце «пожалій мене», чи то щось не вийшло намалювати взяти, застелити ліжко, зібрати іграшки. Тут почалась війна, ми живемо в місті де більш менш тихо, але це війна і напруження є. Ніби стосунки знову налагодились, я намагалась приділити часу їй поки менший спить, але всеодно доньці все не так, я вчу малювати, клеїти, писати, а вона ніби і зацікавлення, але не хотіла проводити зі мною час. Коли я хотіла її обійняти, вона ніби любається, але я бачу, що їй не приємно. А зараз став взагалі жах. В мене на даний момент таке відчуття, що моя дитина монстр. Вона може зранку вставати і починати з плачу, прийде до мене з сином в ліжко і кричить що їй не зручно лежати, я підсунусь, попрошу щоб тихіше, а вона ніби ще голосніше і видужує ще якусь причину, аби плакати. Або ще була ситуація, що я в обід поклала дитину меншу спати, а вона ставить до мене умови, мов або ти мені даєш телефон, або я буджу братика і плаче. Чи так само я забороняю солодке, кажу що не має, а вона кричить, що є, і їй можна, я знову кажу що не можна, пояснюю і знову шалені істерики і плачі. Тут не можна описати скільки таких ситуацій було, але на даний момент в мене стала така ненависть до неї та агресія, що я ледь стримуюсь аби не наробити їй шкоди, щоб не вдарити. Мені іноді всередині здається, що я зараз її як вдарю і я цього боюсь і ще тепер як менший плаче теж такі відчуття. З чоловіком це обговорювала, але на даний момент він мені не може допомагати з дітьми, бо працює зранку до пізнього вечора, залишити дітей комусь я не можу, та і не хочу просити.( в мене батьків не має, а чоловікові живуть з нами, я іноді прошу, але вони можуть глянути максимум 20-30 хв.)) як мені з цим впоратись? Як полюбити заново свою дитину та не нашкодити їй?
Дякую.