Постійне почуття провини

Не можу впоратися з постійним почуттям провини, що колить і заважає нормально жити. Радість та щастя майже не відчуваю, здається, що не заслуговую на них. Особливо тригерить провину мама, оскільки зараз ми живемо разом, і я або уникаю спілкування з нею, або проявляю агресію. Хоча вона розуміюча та допомагає мені.
Можливо моя агресія, є реакцією що саме мама-подразник, який викликає почуття провини. Зараз я не працюю і шукаю роботу, що є додатковим стресом для мене. Знаходжуся в іншій країні, це теж ускладнює ситуацію. Діагностували виражену депресію, але почуття провини супроводжує мене вже давно.

Хоча мама ніколи не звинувачує та не змушує мене робити щось. При тому що вона працює на декількох роботах і допомагає ще й мені.
Сьогодні я прокинулася з бажанням пробіжки, але відчула провину за те, що не хочу піти гуляти з собакою та допомогти мамі, яка вже з 5ї ранку була на zoomколлі (через різницю в часі). Після цього мамі треба було вигуляти собаку та йти вже на тутешню роботу...

Я дуже не люблю вигулювати її, бо вона неслухняна, і зараз мені особливо важко це робити. Я почала злитися на себе, погана людина, обираю себе в першу чергу, а не допомагаю мамі. Не любить вона бчте з собакою гуляти, а маму ти любиш? вона стільки для тебе робить могла б і допомогти. і т.д
І наче вирішила для себе, що піду зараз на свою прогулянку, а мамі повідомлю що якщо вона не буде встигати, то я вже вигуляю. Доволі раціональний план, win-win.
але все одно відчувала себе погано. Чудова погода, я вперше за довгий час себе нормально почуваю, а цей негаив отруїв все, в результаті шла зі сльозами яка я дурна. При тому що все розумію, нераціональність думок, що все ж не так погано і т.д всеодно емоції беруть верх.
І так майже в усьому.

Не знаю чи пішли на користь сеанси з психологом, що ми вияснили що я майже все життя жила не так як хотіла і робила здебільшого те, що треба і робила дуже багато. Психолог сказала, що треба відпочити, відчепитися від себе, та почати обирати себе. але це призводить до конфлікту. З одного боку, я розумію, що якщо я не зміню свої дії і не зверну увагу на депресію, то нічого не зміниться, і я лише закопаю себе ще глибше. З іншого боку, постійна провина за лінощі, безвольність, слабкість. Мама ж справляється, інші теж, а я блін що....

Навіть зараз, перечитуючи своє повідомлення, бачу відмазки та жалість до себе. Здається, що у мене дві особистості - одна агресивний солдат, інша забита жертва обставин.

Як можна пропрацювати цю провину?((