Про самостійну роботу

Вітаю. Раніше я зверталась на цей сайт (було питання щодо проблем в стосунках). Мені порекомендували виписувати свої переживання та думки. Дуже дякую за цю пораду, я регулярно практикую письмові техніки і змінилося те, що я більше уваги зосереджую на собі, так мені значно краще.

Також я знайшла в інтернеті цікаву письмову техніку для самостійного пропрацювання – писати гнівні листи батькам, в яких можна прописати всі свої образи і почуття. Я почала її робити.

В процесі я згадала ситуацію з дитинства, коли загалом мою сестру, яка старша на 2 роки зробили королевою сім'ї. А я була наче предмет інтер'єру. Її брали з собою в поїздки, її представляли перед родичами і друзями, яка вона молодець і класна, їй родичі і друзі батьків дарували подарунки, а про мене наче забували. Особливі емоції в мене викликав спогад, пам'ятаю що їй тоді було десь 6 років, до батьків мали прийти гості, її одягнули в пишну рожеву сукню, а мене не знаю як, але точно непримітно – я навіть не пам'ятаю, я себе в цьому спогаді не бачу як людину, а тільки як спостерігача. То було дуже гірко для мене. А також той момент, що мене регулярно ставили в приклад як еталон нерозумності, слабкості, невмілості і поганого характеру.

В мене питання щодо цього – я не пам'ятаю хто з батьків що конкретно робив, щоб склалась така ситуація. Скільки себе пам'ятаю, такий стан речей був нормою в нашій родині – що вона важлива, королева, в центрі уваги. А я – десь в стороні, зайва, мала, незручна. Тому не знаю до кого з них писати про це гнівний лист? Чи як правильно виконувати цю техніку?

(Я почала з того, що пишу спільний лист до батьків, поки важко якось розділити щоб писати окремо. Але по правилах цієї техніки потрібно окремо кожному написати. Листи відправляти не планую, роблю це перш за все для власного зцілення).

Трішки соромно, але все ж хочу попросити трішки слів підтримки, розуміння і підбадьорення на шляху до набуття психологічного здоров'я 🤍