Відчуття самотності, не потрібності нікому

Я одружена, але відчуваю себе самотньою. Він постійно на роботі, через день бачу його, і то на ніч приходить. Живемо з моїми батьками. Я інвалід не працюю. Запропонувала чоловіку поїхати в Київ, в мою квартиру, не хоче, хоча раніше жили там. Тоді живі були мої бабуся з дідусем, і до того як батьки поїхали в село жити, теж жили з нами, і моя сестра, зараз живе з хлопцем окремо. А тепер пропоную пожити разом , не хоче. Поїхала в Київ сама, а зараз слизько, я хожу з поличкою, гуляти опасно, зі мною ніхто не хоче вийти погуляти, всі зайняті, навіть рідна сестра, хоча має машину і може мене кудись вивести погуляти, з друзями ж зустрічається. Але походу я нікому не потрібна, мабуть навіть батькам, бо зляться на мене постійно, кажуть що я песиміст, зі мною важко, але нічого не роблять щоб мені було краще. Короче, я нікому не треба, ні батькам, ні сестрі