Вагітна. Не можу визначитися робити аборт чи ні

Доброго дня.
мені 26-ть
вже майже 5-ть років в шлюбі.
у мене був аборт декілька років тому.
тоді здавалося , що це правильно.
не було грошей, тільки влаштувалася на роботу.
хотілось пожити для себе.
зробила аборт.чоловіку не сказала. не жалкувала.
чоловік всі ці роки просив дитину.
хотів.
але мені страшно. страшно змінювати своє життя.
страшно, що не зможу працювати під час декрету ( віддалено, бо занадто багато об'ємів роботи), що не полюблю дитину.страшно, що не вистачить грошей, страшно лишитися одній з дитиною.
пройшло декілька років.
випадкова вагітність ( в перерві в тиждень між таблетками- так потрібно).
шанс на вагітність 1% із 100.
і він вистрелив.
на емоціях сказала чоловіку-він щасливий.
а я в шоці.
на вулиці війна.ми на зйомній квартирі.
на одну зп чоловіка- не потягнемо
я не впевнена , шо воно мені треба.
хочу зробити аборт.
але бажання дивне, то так, то ні
тягнути нема куди
і так, 3 тижні тягнула
мені страшно.
паніка.
хочу дитину?ні.
хочу аборт? ні.
я просто хочу шоб цієї вагітності не було. не було розмови з чоловіком.
шкодую , що сказала
тепер забирати його щастя-якось не чесно
заспокоюю себе , що через рік завагітнію, як раз тоді трішки накоплю грошей, тоді буде планово, прогнозовано і все буде добре.
але все одно.і так не так, і так не так.
уявила , що зробила аборт- відчула полегшення.
зараз сижу. і розумію, що я нічого не розумію і я в пастці.
допоможіть розібратися в емоціях.
знаю, що рішення маю прийняти сама
і я його вже, схоже, прийняла
просто так соромно і так шкода чоловіка і перед ним
навіть,якщо зроблю аборт-скажу, що викидень
аборт він мені точно не пробачить.
а так, є відчуття , що я народжую для нього і для батьків.
ніби роблю "одолжение"
а ще страшно
а якщо я ніколи не наважусь?а якщо наважусь і не полюблю дитину?буду вважати її тягарем
про це не прийнято говорити, але це є