Як знайти мотивацію щось робити і розібратися в собі?

Мені забагато років для способу життя який я веду. В мене немає роботи, живу за кошт хлопця, за що соромно ще й тому, що він буквально купляє мені все що завгодно, хоча я не роблю нічого. Я й по дому можу максимум макарон зварити, більше того, я відчуваю себе як суцільну біду для нього, адже він не п'є, а я цілком можу тижнями пити потроху, а потім піти кудись гуляти і прям до поросячого візгу, згадуючи молодість... Та це неприємність, а явно не корінь проблеми. Бо тверезою я буквально з дому вийти боюсь, адже мені від самої думки про це тривожно. А от що проблемою вважаю, так це те, 90% мого часу займає ескапізм чи намагання розібратися в чомусь, що мене взагалі не стосується (політика як приклад), чи, наприклад, в якихось своїх потребах, котрі всеодно не можу реалізувати. Адже це страшно, довго, і якщо я берусь щось робити, то через те, що з цим мені треба розбиратись самій, а можна ще й критику зі сторони зловити, я просто все кидаю і часто сама довожу до того що на критику вже заслуговую. В мене був період коли я навчалась, працювала, та забезпечувала себе сама, закінчився він нервовим зривом і розчаруванням в собі та й не тільки, інколи бувало що я просто забувала де знаходжусь, якщо сильно втомилась. Але я всеодно чомусь згадую цей період з якось дивною гордістю за себе, хоч і розумію що він як раз дуже сильно підірвав моє бажання робити щось і далі...
Тому зараз я не можу знайти мотивацію робити хоч щось, ані в минулому досвіді, ані в якихось планах, чи навіть ідеях що раніше ледь не своїм сенсом життя вважала. До того ж всі мої думки стосовно будь якого починання приводять до того, що навіть якщо я гарно піду на старті, то зафейлю абсолютно все вже десь на середині.
Я намагалась розібратися з цим, ще колись, продовжую якось розбиратися з супутніми проблемами, наприклад намагаюсь довше бувати на вулиці не дивлячись на тривожність, намагаюсь контролювати режим сну, котрий зірваний ще з підліткових років, пробувала знайти собі друзів з котрими не треба пити, навіть бачитися з ними, але якось все в мене не клеїться, і навіть якщо щось виходить, це не приносить задоволення, чи призводить до того що зациклююсь і жадібно хочу ще й ще більше. І це я теж вважаю проблемою, адже наче моя ціль хоч якось щось робити, знайти в собі сили і мотивацію, а виходить що я як чорна діра, до того ж хочу не хоч чогось, а виходить що хочу лише найкращого, чому до того ж сама не відповідаю. Наче це щось компенсує.