Убило віру в себе, земля пішла з-під ніг

Я завжди вчилась добре, завжди. Коли краще інших, коли на рівні. Але. Останній місяць пишу всі тести на 2, дуже важливі тести. Усі інші здають на 4 або 5. Тести важкі, в книжках не все можна знайти, шоб чітко прописано було, в інтернеті теж багато чого не знаходить. Люди якось пишуть, причому навіть ті, хто нічого не вчить. Це як? Спочатку думала в усіх є відповіді, навіть параноя вже починалась. Я навіть з телефоном пробувала списувати, але все одно не здала, а це екзамени, важливі. Усі кажуть шо якось знаходять в інтернеті і списують, а я не можу так швидко знаходити, і воно не шукається. А в усіх 4,5,у мене 2, одна я на 2 усе пишу. Я не вважаю себе дурною, вважаю шо на 3 точно знаю. Але одні 2. Для мене таке вперше. Я цілими днями плакала, убита морально, я наче ходячий мертвяк. Ужасний стан, коли розумієш шо ти найгірша, найтупіша, нічого не варта, не маєш права шось казати, бо хто послухає двоєшніцу. Це настільки підірвало мою віру в себе, шо не знаю шо і робити. Відчуття шо я нікому не можу бути корисна. Перездачі попереду, я не можу знайти відповіді, і вже потихеньку схожу с ума. Позвала одногрупницю прогулятись, а вона занята і занята. Я хотіла трошки перемінити обстановку, розслабитись. Таке відчуття, наче всі від мене відвернулись. Спитала у того хто здав шо вони писали, і таке гімняне відчуття, це у мене питали, у мене списували, а тут я уніжаюсь, бо не бачу іншого виходу, виходить я реально дурніша. Ате ніхто ні по чому не готується тільки всі на 4, 5 пишуть чогось. Ну списувать теж треба вміти. І в кого питала за тести, вони ну все мені треба іти. Та воно завжди так, ніхто не хоче спілкуватись з двоєшніками. Але я не вважаю себе тупою чи дурнішою за інших, але постійно себе запитую ну як так склалось, може це прости кошмар, бо ніколи такого не було, скільки вчилась, і не моде такого бути. Це крик душі. Отже я не корисна, не достойна, не заслуговую на існування бо бесполєзна. Кожного дня плачу від безісходності, намагаюсь перездати а не пернздажться, не можу ті відповіді понаходить. Наче замкнутий круг.От як можна вернути віру в себе? Що можна зробити в цій ситуації?