Тривожна бабуся та її вплив на внука

Дуже тривожна бабуся. Коли залишаю дитину (скучає, тому наполягає на візитах час від часу), занадто сильно все забороняє і лякає дитину: все тільки гріте (навіть ковбасу чи тортик), бо за холодне і можуть бути бактерії, на траві не можна гратися, бо земля і брудно, пісочниця - те саме, за межі двору не можна виходити, бо чужі люди і небезпечно, про аквапарк, каруселі взагалі мовчу, тварин гладити не можна, бо глисти і хвороби, в автобус навіть літом лише в довгому одязі, бо брудне сидіння. Словом, навколо страшний і небезпечний світ і небезпеки можна чекати на кожному кроці, а довіряти і спілкуватися можна лише в межах сімʼї і з перевіреними дітьми.
Я не штовхаю дитину до небезпеки, але вважаю, що це вчить боятися світу і не хочу, щоби вона виховувалася в атмосфері де все від комашки до пилинки хоче їй зашкодити. Плюс додаються забобони, віра у всілякі вироки і т.д.
Проблема в тому, що бабуся така не лише до внука, вона по житті дуже тривожна, аж до хворобливих нападів від переживань. Мій чоловік виховувався в такій атмосфері (це його мама) і має певні наслідки, з якими бореться по мірі можливості, але вони ймовірно вже залишаться назавжди (йому важко з людьми, є недовіра, соціальний острах, іпохондрія). Бабуся не розуміє в чім проблема і вважає, що все робить правильно.
Як діяти в цій ситуації? Не хочу позбавляти ні внука, ні бабусю один одного, але не хочу такого впливу на дитину. Бабуся коли приїжджає до нас, на все бурчить і закручує очі від наших правил. Доводиться жорстко наполягати на тому, що дитина питиме воду кімнатної температури і котик у неї таки буде. А в себе каже, що це її дім і її правила. Вважає, що має мати вплив на виховання і навіть заїкнулася останнього разу, що до семи років ще мама найважливіша, а далі їй потрібне розумне виховання (ніби натякає, що в мене воно не розумне).
Насправді ледве себе стримую і не знаю як правильно себе вести.