Невістка - чужа кістка?

Доброго дня.
Виходячи заміж, ми вступаємо в нову родину і будуємо, на мою думку, важливі нові відносини з новими людьми (родичами чоловіка), але часто у дівчат не складається зі свекрухами. У мене інша ситуація: друга мама живе дуже далеко, ми бачились всього-то 2 рази (перший - при знайомстві, другий - на весіллі), я її дуже поважаю, в певній мірі люблю, але ми не спілкуємось майже (тільки коли чоловік телефонуєбатькам). А от з сестрою чоловіка у нашому срілкуванні дійсно проблема.
Спочатку ми з нею були колегами, потім стали подругами (як мені здавалось), а потім вона познайомила мене з братом і приклала максимум зусиль, щоб ми з ним були разом, грворила, що буде рада, якщо в нас все складеться і я стану частиною їх родини. А потім все різко змінилось з незрозумілих для мене причин і обставин. Я намагалась з\'ясувати, в чому причина, а вона грворила, що нічого не сталось і все нормально, хоча я дуже просила сказати мені чесно, що відбувається. В першу нашу незрозумілу ситуацію ми перестали розмовляти і вітатись, але я зробила крок назустріч і пішла на ту розмову, домовились надалі говорити одна одній все, що не влаштовує. Наче все надагодилось (але, звичайно, відносини між нами були вже не такими, як раніше; холодніші і менш емоційні. Мені здається ми обидві просто намагались спілкуватись хоч якось, бо мали стати однією родиною і щоб її брат не розривався між двох вогнів). Все було більш-менш нормально, але після весілля знов щось відбулось і одного разу вона просто перестала навіть відповідати на моє "привіт", не говорячи вже про якесь спілкування. Мене це дуже образило, бо я не розумію причини і в чому моя вина. Ми не розмовляємо вже 5-й місяць. Я бачу, що вона на мене агресивно реагує, часами навіть дозволяє собі мене оскорбляти і облаювати нецензурною лексикою в компагії інших наших співробітниць. У декого з них, бачучи таку неадекватну поведінку, просто прорадо бажання з нею спілкуватись, а вона в цьому звинувачує чомусь мене. Чоловік (тобто її брат) почав мене з нею спілкуватись (можливо через мене, а можливо через те, що теж зробив якісь свої висновки - не можу стверджувати, але признаюсь, що я багато разів просила його перестати їй на мене жалітись, якщо щось не так, і не розповідати, що відбувається в нашій з ним родині, бо це - наше життя, а не людей навколо), але вона вважає мене винуватою в тому, що вони тепер майже не спілкуються.
Всі навколо говорять не звертати уваги, відпустити ситуацію, жити щасливо з чоловіком і не думаючи про його сестру (бо ж жити мені наче з ним, а не з сестрою), але мене ця ситуція ДУЖЕ-ДУЖЕ пригнічує...
З одного боку, я не розумію, що відбувається і чому все різко змінилось, а з другого боку, я маю теж свою гідність і самоповагу, не розумію, чому вона дозволяє собі до мене так ставитись. Я знаю, що вона і з мамою (моєю свекрухою) це обговорювала, щось розпоаідала зі своєї сторони (але я можу тільки уявити, як вона висловлювалась в мою сторону, враховуючи те, як вона висловлювалась на роботі), мені б не хотілось, щоб свекруха до мене ставилась якось погано тільки через те, що її донька мене ненавидить.
Мій чоловік (тобто її брат) в ситуацію втручатись не хове, говорить, що ми дорослі дівчата і самі розберемось. Але ж ситуація не з найкращіх... так не має бути в родині!
Різниця в віці у нас з нею всього 8 років.
Я часто порівнюю свої стосунки з дружиною свого рідного брата, то у нас вже 20 років чудових відносин, ми живемо в мирі, злагоді, взаєморозумінні. Чому з сестрою чоловіка не так - не знаю і це вбиває...
Як бути? Що робити (в першу чергу, мабуть, для власного спокою і внутрішньої рівноваги)? Як відпустити цю ситуацію чи не відпускати... Чим далі - тим гірше почуваюсь я сама через це все, це наче виїдає зсередини...