Шо робити

Я колись жила по інтернатах ну вже не живу в мене нікого нема після інтернату я вирішила поступити в інше місто шоб не було таких спогадів
Почтупила я на повне державне
І живу в гурті ну і є ше дівчата в кімнаті вони їздять додому я немаю куди і їм відмовляюсь казати чому бо постійно як тільки чують звідки я і шо до чого то зразу відвертаються або задають питання а мене це бісить але дуже обідно коои говорять по телефоні вони з батьками і так дальше а є ше одна дівчина яка постійно каже шо її батьки заїбали а мені так хочеться сказати шануй поки є не можу слухати як вона говорить про своїх батьків її мама дуже хороша тато теж вона познайомила з ними мене але я не лізу шоб не дістати позавуха
Шо робити бо мене це задіває шо вона так про своїх батьків
Я дуже хотіла вже вийти з того інтернату і нарешті бути сама не думала шо це буде ше тяжче а ніж було там
Тут ти всьо сама але одне тішить шо вже хоть не бють і не іздіваються
Але вчерівно краще вже б били а ніж бути самою
Хлопець як почув шо немаю нікого зразу такий квже нам треба розійтись ми не підходимо один одному я дуже була в ахуї не розуміла чому тепер стараюсь не говорити нікому нічого просто хочу нове життя і забути то все шо було але не виходить
Я не бачу себе дальше в житті ніби де хотіла там і поступила але в одночас шось мішає чи шо то
Пісто бішусь або плачу коли шось не виходить в ночі я вже не хочу так хочу шоб все було окей
Але пхд це не можливо