Live:
Людмила Петровна Колесник
Людмила Петровна Колесник 1 hour тому: «Вітаю ! Мені здається, Ви точно не вигадуєте своїх відчуттів. Якщо всередині є неспокій, образа, відчуття, що Вас не до кінця чують, — це вже достатня причина до себе прислухатися»
Нора Маркман
Нора Маркман 11 hours тому: «Вітаю! Співіснування з нарцисичними, чи навіть просто інфантильними батьками - це дуже непроста задача. Колеги вже багато правильних речей написали вище - в тому числі про співзале»
Світлана Володимирівна Матюха
Світлана Володимирівна Матюха 14 hours тому: «Вітаю.У вашому повідомленні багато болю за тим, чого вам так не вистачало з дитинства. Коли людині з дитинства не вистачало близькості, всередині може залишатися "голод до любові"»
You are reading a translation of this question from the original language: Ukrainian
Question by: Лена Age: 18

помогите разобраться в себе

Здравствуйте, мне 18 лет и я на первом курсе. Учусь на экономиста. Я с детства замкнутый и необщительный человек. У меня до сих пор не близких друзей, и я даже счастлива, однако не об этом.Я никогда не выделялась из толпы. Часто мечтала и как бы жила в своем мире, воображала, могла подолгу и до сих пор так находится в " себе " , в вымышленных мирах. Есть талант к рисованию, в 4 года взяли в худодественную школу даже и там я как то выделялась однако я забила в себе этот талант. Потом стала нравиться физика и я даже мечтала серьезно космонавтом стать но потом меня выжыли из лицея " для умных " и я разочаровалась в себе. Не могла найти себя. Был комплекс того, что я глупая и мне нет места в этом мире и тд с детства был страх еще, "боязнь школы" - я боялась не сделать уроки и что меня отругают. Из-за этого я училась на отлично, хотя ненавидела школу и социум. Из-за безысходности пошла на экономиста в престижный вуз. И вместе со школьным страхом появилась чудовищная безответственность - я возненавилела эту профессию, вуз, и сижу днями углубляясь в тонкости физики, астрономии вместо того, чтобы учится в вузе. Когда я понимаю, что не подготовилась к своим занятиям то тупо прогуливаю из-за своих страхов. А когда хожу туда, еле выдерживаю, я все презираю там. Приходя домой, часами изучаю то, что мне нравится и мне становится все равно. Временами бывают депрессии - я боюсь что меня отчислят и одновременно мечтаю об этом. Конечно, я буду перепоступать, но не скоро - после 2 курса так как слишком поздно разобралась в себе и мама слышать не хочет о моих проблемах и желаниях. У меня появилась мечта, с которой я ни с кем не делюсь и я почему-то уверена в себе. Что все получится. Но я чувствую себя странно - некогда я была примерной девочкой а теперь мне плевать на все, кроме моей мечты. Это может ужастно кончится и мне все равно. Что мне делать? Нормально ли быть не такой, как мои одногруппники и друзья ведь я поняла, что для меня не важны ни престиж, ни статус, ни материальное положение, я превратила свою жизнь в хаос и одновременно обрела смысл в ней. Как выглядит мое поведение со стороны -правильно или нет? Все мое окружение не понимает меня и считают, что у меня нет цели и характера!
...
What are these ratings?

Question Ratings

Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.

You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.

If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.

For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.

Psychologists’ answers

There are no answers to this question yet.
This question is archived. New replies are no longer accepted.
Log in or register to answer.
Want to ask a psychologist a question online for free right now?