Я маю серйозні проблеми?

Доброго часу доби. Нижче я постараюсь як найправдивіше і найподробніше описати те що зімною часом відбувається і те що я відчуваю. Питання в тому, чи я себе накручую, і як би неосознано заставляю відчувати негативні емоції, а насправді варто лиш захотіти й легко можна самостійно з такими "припадками" справитися, чи в моєму випадку без сторонньої допомоги ніяк?
- спочатку я думала що мій стан якось зв'язаний з гормонами, але поспостерігати я прийшла висновку що я все це відчуваю частіше ніж в приближенні деяких днів місяця. Буває так що я просто не можу заснути і тоді допізна сиджу на кухні не займаючись нічим конкретним, а буває що сиджу там і ридаю не маючи чітких на те причин. Вспливають різні події з минулого і різні причини ненависті до себе і почуття вини перед кимось. Можливо б я і могла це все терпіти, але інколи у мене бувають ще і приступи гніву та роздратування коли здається що я себе майже не контролюю. І цими приступами злості я сильно травмую психіку свого сина. Інколи здається що без мене йому буде краще, а потім починаю сумніватись. Коли дитина буде більше нещасною, коли виховуватиметься матірью невротиком чи коли взагалі ростиме без матері???
Відчуття коли мені ні з того ні з сього хочеться впасти і ревіти можуть застати мене в будь якому місті і будь-який час. Часто в голові появляється картинка/бажання як я валяюсь на брудній землі і мене чимдуж луплять ногами в важких армійських ботинках. Або ще буває бажання опуститися до рівня бродяг-алкоголіків-наркоманів. Я просто відчуваю що не справилась зі своїм життям і роллю яка мені в ньому відведена (а тим паче не справилась з роллю мами). Я не маю ніяких планів на майбутнє і не бачу для себе ніяких перспектив. Я приблизно пів року ходила кожного тижня до психотерапевта, та нажаль основна причина по якій я перестала це робити нестача грошей. І не впевнена чи він мені чимось допоміг, інколи здається що стало лише гірше.