Нав\\\'язливі думки

Доброго дня. Минулого року 4 місяці відвідувала психотерапевта, в якого лікувалася від депресії і пила призначені ним антидепресанти. Все наче йшло добре, після закінчення прийому таблеток почувала себе нарешті щасливою людиною, але ось пройшло 2 місяці, коли я закінчила лікування та у мене з\'явилося відчуття відкату до минулого стану, або недолікованості, недовирішення внутрішніх проблем, почала помічати за собою, що переживаю через зовсім дріб\'язкові або і навіть дурні речі (наприклад, зустріч перенесли на іншу годину і я постійно прокручую у свої голові а що якщо я прийду, то там нікого не буде, бо я добре не зрозуміла, що мені сказали, чи почула неправильно і т.д.; або постійно думаю про те, що якось неправильно щось сказала, чи не буде виглядати дивно, якщо я вчиню ось так чи так... - через це часто видаюся дуже несміливою людиною в очах інших і це також мене бентежить, голова в цей час зайнята уявленням про те якою я в даний момент виглядаю в очах оточуючих. Часто прокручую в голові невдачі минулого.
В особистих стосунках чомусь все стало складніше і гірше складатися, тому що таке відчуття, що я не вмію дружити з людьми, а подобаються мені тільки ті хлопці, які не дуже гарно до мене ставляться і проявляють деяку байдужість, а ті, які до мене гарно ставляться - швидко набридають. Я розумію, що мені потрібні здорові стосунки з людьми, але у мене просто не виходить їх будувати, я все ламаю. З\'являються думки про те, що не так я вже і заслуговую на хороше відношення до себе - це і стає однією з причин, чому я перериваю спілкування з людьми.
Також після лікування не зникла постійна втома, сонливість. Потрібно прикладати багато зусиль, щоб встати з ліжка і щось почати робити. Часто плачу. І взагалі хочеться весь час спати, нічого не вирішувати, не думати, бо немає сил.
Але є бажання позбутися цих всіх проблем і просто радіти житті, не прикладаючи для цього нереальних зусиль.