Як примиритися з батьками?

Доброго вечора! Мене звати Артур, мені 17 років. Я - школяр, учень 11-го класу, закінчую школу. Мешкаю у Львові. Я веду подвійне життя. Я - гей і маю гомосексуальні стосунки з іншим хлопцем. Його звати Микита, він трішки старший за мене, йому 23 роки. Зараз живу разом з ним. Ми з Микитою познайомилися рік тому на сайті знайомств для ЛГБТ, невдовзі ми почали зустрічатися у реальному житті, наші стосунки швидко перейшли у формат сексуальних. Тоді я ще жив разом з батьками. Ми зустрічались у Микити вдома, так як він мешкає сам. Батькам доводилось брехати, що я допізна гуляю з друзями, а насправді я був у Микити (чим ми там займалися, думаю всім зрозуміло) і пізно вночі повертався додому. Наприкінці січня, коли мені набридло постійно переховуватись, я вирішив зізнатися батькам, що я гей і що у мене є хлопець, якого я сильно кохаю. Вони були в шоці. Іншого я не очікував. Вони дуже релігійні люди, і мене таким виховували, проте я нічого не можу вдіяти зі своєю орієнтацією. Два дні батьки зі мною не розмовляли, а потім підійшли і сказали: ми тобі забороняємо зустрічатися з Микитою. Треба ставати нормальним хлопцем і знаходити дівчину. Я їм кажу, що дівчат не кохаю і не кохав ніколи, що це просто неможливо. Ми посварилися. Я зібрав речі і втік до Микити. Батьки потім телефонували багато разів, а я не брав слухавки. Я почав жити у Микити. Він сказав, що готовий мене утримувати до того моменту, поки я не завершу навчання і не почну працювати. Через декілька днів коли я повертався зі школи до Микити, мій батько вирішив прослідкувати за мною і з\'ясував де я зараз живу. Потім він дочекався поки Микита не повернеться з роботи і не зайде в свою квартиру, щоб зрозуміти як він виглядає. Він почекав поки мій хлопець знову вийде з квартири в магазин, зустрів його у під\'їзді і запросив на розмову на вулиці, під час якої розбив йому обличчя, вдарив кілька разів у живіт і пригрозив, що якщо Микита не відчепиться від мене, то він напише на нього заяву до поліції і посадить його за моє \'\'згвалтування\'\'. Микита повернувся, все розповів мені. Я негайно зателефонував матері, вона зізналася, що батько слідкував за мною. Я сказав, що якщо подібне повториться, або вони напишуть якусь заяву до поліції на мого хлопця, то вони мені більше не батьки і знати я їх не захочу більше. Мати нічого не відповіла, і поклала слухавку. З того моменту і до сьогоднішнього часу, я продовжую жити у Микити, продовжую ходити до школи (точніше ходив до оголошення воєнного стану, з 14-го числа навчання відновилося у дистанційній формі). З 24-го лютого коли розпочалася війна, інколи почала дзвонити мама і запитувати як ви там з Микитою? Живі, здорові? Фраза \'\'Ви з Микитою\'\' мене чомусь приємно здивувала. Батько не телефонує. Я також. Сумую за батьками, вже 100 разів пожалкував, що зізнався їм в усьому. Хочу до батьків, але без Микити я вже також не уявляю свого життя, шалено його кохаю. Підкажіть, будь-ласка, як налагодити відносини з батьками і зберегти стосунки з Микитою, який теж мене кохає?