Live:
Людмила Петровна Колесник
Людмила Петровна Колесник 1 hour тому: «Вітаю ! Ви зараз переживаєте не просто «невдалу закоханість». Ви втратили те, що для Вас стало емоційно дуже значущим — не стільки реальні стосунки з цією людиною, скільки можливі»
question author 7 hours тому: «Але,скоро я зрозуміла, що мої почуття нікуди не зникають,а коли я його не бачу мені погано,я думала,що якщо не буду його бачити,це змінить ситуацію.Так,протягом того часу я не част»
Оксана Юрьевна Селезнева
Оксана Юрьевна Селезнева 7 hours тому: «Добрый день. «Сейчас мне 27, порядка 7 лет избегаю нормальной жизни, в 21 год была попытка все закончить, внутренний критик просто огромен, сильных стремлений в эмоциональном план»
You are reading a translation of this question from the original language: Ukrainian
Question by: nik999 Age: 16

Я не понимаю своё состояние

Наверное лет с 13 я начала ощущать, что меня не любят. Сначала в семье, просто я родилась вне брака и про своего отца знаю минимум. Мама родила сына от другого мужчины, с которым по сей день вместе. Он прекрасный человек, я рада что у меня такой отчим, постоянно вбивала себе в голову, что отец не тот, кто зачал, а тот кто вырастил и воспитал. Но смотря на разницу внимания между мной и братом я чувствовала себя отвратительно, один раз даже сильно поссорилась с мамой из-за этого, но в итоге очень пожалела, ведь больно смотреть, как мама плачет из-за меня. Я приняла решение просто принять то, что брату повезло родиться в целой семье. Сейчас я понимаю, что это нормально, что ко мне меньше внимания проявляют, чем к брату. Это нормально, потому что семья полная, рядом с ним целых два человека, а то и больше людей, которые его любят и заботятся о нём. Возможно, я эгоистка, и просто не вижу любви ко мне. В 14 лет у меня появился первые так сказать более менее серьёзные отношения, длились они не долго, 2 месяца. Но построены были на лжи, ведь этот человек уже состоял в отношениях с другой более длительное время, а меня всё это время обманывал. Это была моя первая любовь или же влюблённость, незнаю как это называть, но те ощущения не передать словами, он подарил мне много эмоций, заставил поверить во что-то прекрасное, но вместе с этим я больше не могу доверять парням. Я стала требовать намного больше внимания к себе. Мне скоро 17 лет, я понимаю, что мои слова глупые, ведь скорее всего это всё ещё не проблемы, но это меня дико беспокоит. Теперь малейшее тепло от симпатичного парня заставляет меня буквально тонуть в этом человеке, хоть я и вижу, что этот человек ничего серьёзного со мной строить не хочет. Это же не нормально, да ? Я не понимаю почему я себя так не ценю, почему от меня так быстро уходят, я стараюсь не навязываться, жду сообщений от человека, хотя очень хочу написать. Я не понимаю зачем я так спешу найти себе кого-то, кто меня полюбит. В моём возрасте вряд-ли что-то серьёзное получится.
В этом тексте я связала разные ситуации, сама путаюсь в том, что написала, но я максимально старалась выразить то, что на душе. Очень хотелось бы к пойти к психологу, но у меня нет денег, а просить у родителей очень стыдно и сомневаюсь, что они меня поймут. Поэтому надеюсь, кто-то поможет мне разобраться, буду безмерно благодарна, если поможете мне разобраться в себе.
...
What are these ratings?

Question Ratings

Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.

You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.

If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.

For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.

Psychologists’ answers

There are no answers to this question yet.
This question is archived. New replies are no longer accepted.
Log in or register to answer.
Want to ask a psychologist a question online for free right now?