Хочу дружити, але не можу

Добрий день! Я маю психотерапевтку, але цього тижня у неї не вийшло зі мною зустрітися, тому я пишу сюди. Друзів у мене вже років 5 немає. (Булінг у дворі, зрада друзів у школі, після чого я закрилася в собі)
(ще варто зазначити, що влітку я була у психіатра, мені сказали, що у мене уникаючий тривожний розлад особистості)

Я навчаюся у Києві, сама з Рівненщини й з серпня у мене було очне навчання, але наразі мій університет на дистанційці. Моя психотерапевтка порадила мені залишитися у Києві, а не їхати додому до маленького містечка. У мене труднощі вийти в магазин, на пошту тощо, тому мені порадили зробити ці речі звичним ділом, а далі перейти до чогось більшого, поступово типу.

Та мені було нудно і я познайомилася в інтернеті з хлопцем. Виявилося, що він живе на сусідній вулиці. Ми спілкуємося вже місяць і він двічі кликав мене погуляти. Спершу я сказала, що не можу так швидко, бо мені треба звикнути до нього. Я йому розповіла про свої проблеми (і власне мені трохи соромно стало) і він ніби зрозумів. Та ось недавно він каже, що якщо мені тяжко вийти погуляти, то він може прийти до мене. І це мене сильно змусило попанікувати. Адже мені трохи соромно - це по-перше, а по-друге сусіди можуть батькам розказати, що я хлопців вожу і тоді мені буде не дуже добре :)

Я дуже соромлюся себе. Коли я одна дивлюся в дзеркало - я нормальна, може навіть гарна трохи, людина, а коли я серед інших людей, я завжди думаю, що я дуже страшна і гидка, що мій голос звучить неприємно, що стою я не так, ніби все абсолютно зі мною не так. Я боюся, що той хлопець чи зустріне мене, чи прийде до мене, розчарується тай все. (Власне, я боюся також образ. Якщо він розчарується, може сказати наприклад, Боже яка ти страшна краще б я тобі не писав)

Але ж він мені цікавий, ми можемо бути друзями! Та мені страшно навіть думати про зустріч з ним. Коли він мені сказав, що прийде до мене, то у мене перша думка - кинути це все, заблокувати його, поїхати додому і ніколи сюди не приїжджати. Через це я не спала майже цілу ніч, погризила всі нігті, мене дуже перевертає.

Ще одна річ, яку я усвідомила нещодавно. Я боюся романтичних стосунків(?) У мене в житті було 2 рази, коли хлопці намагалися спілкуватися зі мною у цьому ключі, та я кожен раз тікала й ігнорувала їх. Мені соромно було би признатися батькам, що у мене є хлопець. Більше того, я навіть фільми, де є будь-які навіть найменші романтичні стосунки, дивитися з батьками мені соромно