Хочу дружити, але не можу
(ще варто зазначити, що влітку я була у психіатра, мені сказали, що у мене уникаючий тривожний розлад особистості)
Я навчаюся у Києві, сама з Рівненщини й з серпня у мене було очне навчання, але наразі мій університет на дистанційці. Моя психотерапевтка порадила мені залишитися у Києві, а не їхати додому до маленького містечка. У мене труднощі вийти в магазин, на пошту тощо, тому мені порадили зробити ці речі звичним ділом, а далі перейти до чогось більшого, поступово типу.
Та мені було нудно і я познайомилася в інтернеті з хлопцем. Виявилося, що він живе на сусідній вулиці. Ми спілкуємося вже місяць і він двічі кликав мене погуляти. Спершу я сказала, що не можу так швидко, бо мені треба звикнути до нього. Я йому розповіла про свої проблеми (і власне мені трохи соромно стало) і він ніби зрозумів. Та ось недавно він каже, що якщо мені тяжко вийти погуляти, то він може прийти до мене. І це мене сильно змусило попанікувати. Адже мені трохи соромно - це по-перше, а по-друге сусіди можуть батькам розказати, що я хлопців вожу і тоді мені буде не дуже добре :)
Я дуже соромлюся себе. Коли я одна дивлюся в дзеркало - я нормальна, може навіть гарна трохи, людина, а коли я серед інших людей, я завжди думаю, що я дуже страшна і гидка, що мій голос звучить неприємно, що стою я не так, ніби все абсолютно зі мною не так. Я боюся, що той хлопець чи зустріне мене, чи прийде до мене, розчарується тай все. (Власне, я боюся також образ. Якщо він розчарується, може сказати наприклад, Боже яка ти страшна краще б я тобі не писав)
Але ж він мені цікавий, ми можемо бути друзями! Та мені страшно навіть думати про зустріч з ним. Коли він мені сказав, що прийде до мене, то у мене перша думка - кинути це все, заблокувати його, поїхати додому і ніколи сюди не приїжджати. Через це я не спала майже цілу ніч, погризила всі нігті, мене дуже перевертає.
Ще одна річ, яку я усвідомила нещодавно. Я боюся романтичних стосунків(?) У мене в житті було 2 рази, коли хлопці намагалися спілкуватися зі мною у цьому ключі, та я кожен раз тікала й ігнорувала їх. Мені соромно було би признатися батькам, що у мене є хлопець. Більше того, я навіть фільми, де є будь-які навіть найменші романтичні стосунки, дивитися з батьками мені соромно
Оцінки питань
Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.
Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.
Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.
У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.